Розвиток української анімації

Історія українського анімаційного кіно розпочалася 1927 року, коли з’явився мультик із не зовсім дитячою назвою — «Українізація», присвячений тому, що українська мова введена в користування як офіційна. У цьому ж році вийшов ще один мультик: «Казка про солом’яного бичка», знятий на Одеській кіностудії.  

Уже в 1934 році на Київській фабриці «Українофільм» група молодих аніматорів під керівництвом режисерів С.Гуєцького та Є.Горбача створила перший український графічний мультиплікаційний фільм «Мурзилко в Африці». Ця стрічка розповідала про подорож казкового персонажа Мурзилка, який вирушив до Африки, щоб урятувати негреня від жорстокості й несправедливості.

Проте в наступні три десятиріччя яскравих здобутків на цьому терені не було, що пов’язано зі складними суспільно-історичними обставинами життя  українського народу. Лише в 60-х роках із відродженням української культури відбувся і подальший розвиток вітчизняної анімації. Радянські дітлахи мали змогу спостерігати пригоди знаного Микити Кожум’яки в мультику з однойменною назвою режисера Ніни Василенко.  Одна із найяскравіших мультиплікаційних картин цього періоду –  «Ведмедик і той, хто в річці живе» (1966). Саме за цю роботу «Київнаукфільм» під егідою Іполита Лазарчука отримав нагороду на чеському фестивалі «Золота туфелька». З цієї оптимістичної та переможної ноти і розпочалася нова ера української мультиплікації: через рік з’явився перший мультик зі славнозвісного циклу «Як козаки…». Зрежисував це творіння Володимир Дахно. Мультики про бравих козаків Запорозької Січі, що подорожують Європою та збирають на свої козацькі плечі пригоди — це історії, що ніколи не постаріють.  Тут були різноманітні захоплюючі розповіді про те, як козаки билися з кримськими татарами-работоргівцями, з піратами, з панщиною, з богами Олімпу, з підступним кардиналом Рішельє і навіть з самою нечистою.

У 1981 році вийшов мультфільм «Пластилінову ворона». Примітно, що цей геніальний мультфільм хотіли заборонити цензори як «ідеологічно безідейний», але його врятував кінорежисер Ельдар Рязанов, який показав його по ТБ всупереч забороні. Основним джерелом розвитку украінської анімації того часу став народний фольклор. Це проявилося в сюжетах творів, образах персонажів, особливостях художньої мови. Чимало творів української анімації створені на основі народних казок та легенд, зокрема «Чарівник Ох», «Івасик Телесик», «Колосок», «Кривенька качечка», «Котигорошок».

Українські мультиплікатори створили і чудові анімаційні серіали, які увійшли до золотого фонду вітчизняної мультиплікації: «Пригоди капітана Врунгеля» і «Лікар Айболить» (реж. Д.Черкаський, худ. Р. Сахалтуєв), «Аліса в Країні чудес» і «Аліса у Задзеркаллі» (реж. Є. Пружанський, худ. І.Смирнова та Г. Уманський). Одна з найвідоміших екранізацій книги Льюїса Керролла відразу ж стала культовою. Українці досі не втомлюються цитувати Алісу, Чеширського кота, королев та інших персонажів мультфільму.

У сучасному просторі перед викликами технологій не встояла й українська анімація. У 2012 році почалися зйомки першого державного тривимірного анімаційного проєкту, який мав назву «Хто боїться дядечка Бабая». Не менш цікавими є мультики «Йшов трамвай № 9», «Блукаючи поміж», «Засипає сніг дороги», «П’єса для трьох акторів» тощо. Словом, вибір для автентичного анімаційного перегляду — досить різноманітний.