Русь-Україна – то серце і розум Великої Руси

„Бо хто названий невірно, невірне життя веде, і мукою чорною мучиться, місце своє у світі шукаючи”, – каже нам тлумачення Карбу відання Мови і Назви з Покону Рода Всевишнього.

Мова – то засіб втілення (матеріялізації) ідеї. Промовляючи певні слова, ми готуємо духовний ґрунт для явлення (реалізації) сказаного. Звертаючись із хибним знанням до людини, ми негативно впливаємо не лише на її духовний стан, а й на тілесний, оскільки тіло є оболонкою Духу.
Всі Білі Народи дотепер говорять різними діалектами єдиної праматеринської мови – мови Волхвів-Рахманів. Тому всім Слов’яно-Орійським родам слід промовляти слави своєю рідною мовою, мовою, яка є зрозумілою роду й Богам.
Коли священики чужовір’я промовляють сьогодні на обрядах різноманітні слов’яноподібні „абракадабри”, називаючи це древньою мовою, – лукавлять суть! Мова обряду має бути мовою зрозумілою, інакше не відбудеться єднання роду земного із Родом Небесним. Усі мови Білих Народів є дочками праматеринської мови Волхвів, що зродилась у сиву давнину понад Озером Руським (Чорним морем) на землі Орійській, на її основі побудовані й осягаються з її допомогою. Є мови більш наближені до праматеринської, є більші віддалені, але немає жодної, яка б не виводила своє коріння з неї.
У санскриті, мові найбільш наближеній до праорійської мови Волхвів, слово ”Русь” означає „мудрість відичних знань” і пишеться як „р’с”. „Р’си” означає – „мудреці”, „ни” – „вони, він”. Відтак наша стара самоназва Русини означає „вони мудреці”.
Але народ, що населяє Русь-Украйну, ще донедавна звався Русини – мудреці. Отже, відколи на Русі запанувала варна воїнів, земля наша стала зватись Україною. Ми воювали за себе, воювали за інших, воювали поміж собою. 
І не чують  тепер  люди наші слів світлочолих волхвів-рахманів, які б кривду викривали, бо панує чужовір’я повсюди.
Нині призупиняється Ніч Сварожа і розпочинається Світанок. І Правда така, що вже почалося духовне оновлення Землі Рідної, повернення до своїх витоків, про неминучість чого повідає  Відична Мудрість. Серед усіх Слов’янських народів Русини-Українці опинились у найважчих умовах. Це означає, що ми найпершими з них вийдемо, давши приклад іншим. Прийшов час стати тими, ким ми у суті своїй є, сповнити своє Божественне Призначення, виступивши знову народом-учителем, народом-волхвом – стати Русинами.
Кожен зі Слов’ян, хто відчуває в собі потребу пізнавати і навчати, є духовним Русином, нашим побратимом і кревником. Усі нащадки Матері Сва покликані до Великої Справи оновлення Землі-Макоші. В кожного роду своє особливе завдання, а усі разом ми відновлюємо Відичну Правду, а отже, природне співжиття. Коріння усіх Слов’ян – у Священній землі Руси, і вона радо вітатиме своїх дітей. Тут, на Русі, невтопимий острів Буян (Карпатсько-Подільський кряж, що не покривався льодовиком останній мільйон років), тут тече священний Дунай (оспіваний в піснях усіх Слов’ян), тут кожен зі Слов’ян відчуває душевний спокій.
Русини! Русь кличе вас! Слов’яни! Русь благословляє Вас! Час прийшов поєднати сили нащадків Матері Сва, Дітей Орія, Онуків Дажбожих.
Кожному народу притаманне самобутнє, властиве лише йому сприйняття світу. Слов’янам найбільш притаманне духовно-пізнавальне світосприйняття. Це свідчить про глибинний розвиток свідомості і готовність сприймати Божі Знання.
Настав час усвідомити, що саме Слов’яно-Орійським родам Божим Провидінням покладено призначення виступити Духовними Провідниками людства.
Ранок Сварожий оповіщає про настання нової духовної пори, „Доби Знань”, тому ми,  Волхви, пророкуємо визначальну роль Руси-України та Слов’яно-Орійських родів у майбутньому тисячолітті.
Маючи божественну суть і знаходячись у найжорсткіших обставинах, ми просто зобов’язані першими віднайти вихід зі скрути. Цей вихід, до якого спрямовує своїх дітей Всевишній, – повернення до Відичного Православ’я, до Природи та Божих Законів Прави.
Відновлення звичаєвого світогляду виступить тим спонукальним чинником, що досить швидко призведе до улагодження (стабілізації) відносин різних світлоносних народів. Тільки послуговуючись світоглядом Відичного Православ’я, Слов’яно-Орійці прийдуть до усвідомлення себе як єдиного і багатопроявного роду. Це, у свою чергу, створить умови для спеціалізації кожного народу та співпраці між усіма ними. Діяльність на засадах взаємопідтримки забезпечить верховенство Відичної Духовности (природовідповідного світогляду) на Землі.
Відродження розпочинається саме з Руси-України, бо на нашу землю постійно приходили і приходять Рідні Боги. А це свідчить про її святенність. ,,Правда така, що ми Дажбожі внуки в Оумі. А Оум Великий Божеський є єдиний з нами”, – промовляє нам Божу Істину “Велесова Книга”. В Русі людству були відкриті Божественні Знання про Всесвіт, закони Прави. Русь є колискою, прабатьківщиною Слов’яно-Орійських (індоєвропейських) родів. Родів, які володіли і володіють Відами-Еддами-Вістами – божественними знаннями про людину і Всесвіт.
Археолоґічно доведено, що іще з часів середнього палеоліту (120-40 тис. рр. до н.е.) територія Руси-України завжди була заселена. Більша частина Українських земель протягом мільйона років ні разу не була затоплена. Свідченням цього є найбільша в світі (до 70%) кількість чорнозему, ґрунту, який зберігся внаслідок того, що ніколи не змивався. У природному відношенні наш Край є одним з найбагатших на планеті. Тому, по вичерпанню природних запасів на планеті, надра, сама земля і продукти харчування, які дає Русь, будуть найважливішими чинниками виживання.
Русь-Україна знаходиться на кристалічному щиті, що убереже її від серйозних тектонічних зрушень, які спостигнуть людство у зовсім недалекому майбутньому. Ця порода найбільш стійка, окрім того, вона виробляє своєрідну силу (енерґетику), що сприяє розвитку розумової діяльности людей. Де би не проживали Русини, вони підсвідомо знаходять місця залягання подібної породи і селяться на ній.
Саме в культурі Руси найбільш повно зберігся духовний світогляд та звичаї, яких дотримувалась Біла Раса у період її цілісности. Ми, тобто ті, хто не покинув Орійської Батьківщини – Руси, володіємо ознаками, які до сьогодні складають “Душу” й особливу внутрішню якість Слов’янства.
Українська мова – мова Русинів – має у собі звукорезонуючі слова-формули (в тому числі, особливо, імена Богів), що найближче стоять до Прамови – мови волхвів, з якої розвинулися всі Орійські (індоєвропейські) мови. Інакше кажучи, саме Русини на землі своїй бережуть коріння Орійського мовного дерева, стовбуром якого була і є мова Українська.
Особливості нашого характеру найбільше відповідають вимогам суспільства нового планетарного циклу. Саме Русини, не полишаючи місця свого народження, пройшли багатотисячолітній шлях від створення першої післяпотопної держави до початку творення держави нового типу. Сьогодні Русини і всі Слов’яни швидкими темпами відновлюють свої природні задатки народу Волхвів. Це раса, яка дала людству найвідоміших Духовних Провідників – Спасів Мира, Богумира, Раму, Будка, Орія, Одина, Колодія,  Мамая та ін.
Русь-Україна має виняткове ґеополітичне розташування у сучасному світі. На 80% ми є моноетнічною державою, а це – запорука єдности розуміння світу і можливости швидких суспільних перетворень на великій території. Сьогодні економічний розвиток окремих частин України приблизно однаковий, тобто, є реальна здатність розпочати перетворення у кожній області й у всій державі водночас.
Русь є найбільшою за чисельністю та найліпшою за якістю Білою Державою – справжнім ґенофондом Білої Раси (як і більшість Слов’янських земель), чи не останнім оплотом білої частини людства. Завдяки притаманному Русинам способу життя (сільське землеробство), ми маємо збереженим величезний пласт народних звичаїв і обрядів (основи Слов’янства). Більше того, на нашій  священній землі  й досі живуть волхвівські роди – прямі носії Звичаю.
В Русі-Україні, порівняно з іншими Слов’янськими державами, є найбільша кількість офіційно зареєстрованих рідновірських реліґійних громад і рідновірів у відсотковому співвідношенні до кількости народу. Завдяки унікальному вихованню, збереженню рідної звичаєвости, навіть у лабетах христосіянства (у двовір’ї), переважна більшість Русинів залишаються потенційними (неусвідомленими) рідновірами. Збільшення громад  в усіх Слов’янських землях, їх взаємодія і активна позиція у власному державотворенні є надійною запорукою швидких позитивних перетворень у Слов’янщині і світі.
Спираючись на вищесказане, ми наполягаємо на необхідності бурхливого розвитку і відродження Відичного Православ’я – Рідної  Віри. Тому головне завдання, яке стоїть перед Слов’яно-Орійськими родами на сучасному етапі – це відродження Відичного Православ’я, як своєї глибинної духовної суті та як зовнішніх проявів власної самобутньої культури. Просочення праведними рідновірськими ідеями верхівки власного суспільства та зайняття у ньому керівних позицій призведе до формування високодуховної, еколоґічної політики сонценосних держав, а отже, й виходу зі світової кризи.
Також необхідно забезпечити найкращі умови для якнайшвидшого відтворення корінного Слов’янського населення як основи виживання білої раси. Посилюючи взаємовигідну співпрацю, взаємодію та підтримку, необхідно створювати міжнародні Слов’янські об’єднання – віча, братства, спілки, корпорації, проводити науково-практичні конференції, фестивалі тощо. Це у кінцевому результаті приведе нас до створення Слов’янської Духовної цивілізації та перемоги справжньої  духовности.