Козаки вставали до схід сонця, ходили босоніж по росяній траві споришу, кульбаби та конюшини, а напуваючи коней, занурювали ноги в воду. Це надавало їм першу дозу бадьорості.
Гарт для козаків був органічною й невід’ємною частиною повсякденного життя. Тому, спочиваючи горілиць просто на землі, у густій траві, вони не боялися застудитися, а навпаки, заряджалися енергією трав, властивості яких добре знали. Декілька годин такого відпочинку могли замінити цілу ніч у затишному ліжку.
Практикували наші предки й своєрідні «зелені ванни»: після вранішнього купання в річці чи озері вони, ще мокрими, заходили в квітучі трави. Суміш із роси та пилку всмоктувалася шкірою, зміцнюючи весь організм.
Звичними речами для козацького раціону були гарбузове насіння та «жуйка». Сире підсушене насіння, багате на цинк та мідь, служило очисником організму. А жуйки були, так би мовити, природними — бджолиний віск із стільниковим медом, клеї з патьоків вишні, черемхи, терену, горобини, диких груш і яблунь. Таким чином не знали січовики ні карієсу, ні інших хвороб зубів та ясен. Досить уживаною загалом у народній, не тільки козацькій, медицині була так звана ковальська вода. Технологія її «виробництва» досить специфічна: загартовуючи шаблі, ковалі занурювали метал у воду, яку після цієї процедури використовували як лікарський засіб.
«Ковальською водою» поїли знесилених, тяжкопоранених, тих, хто втратив багато крові. Ту ж воду, з домішками ржі, використовували для позбавлення від болю в печінці. На ній же, ще гарячій, робили трав’яні настої.
Серед козацьких «напоїв» чи не найпоширенішим був узвар. Настоюючи його в горщиках або казанках на гілочках верби та інших дерев, чагарників (тополі, дуба, липи, калини, осики), степових трав, козаки закопували настоянку в попіл згасаючого вогнища. Узвар не закипав, а ніби впрівав у гарячому попелі, а тому зберігав вітаміни та сполуки мікроелементів. Узвари діяли передусім запобіжно — попереджували захворювання, знімали втому та загальний стрес.
Козаки завжди носили з собою капшук (гаман, кисет), де зберігався порошок із сухих трав: полину, материнки, оману, кінзи, тархуну. Його додавали до їжі або вживали окремо. За свідченнями істориків, козаки практично не хворіли на інфекційні хвороби. Вони виявилися міцнішими й здоровішими за інших «царських слуг», турків, сардинців, французів, і навіть англійців, які мали досвід війни у спекотних колоніях. Окрім цілющого трав’яного порошку, козаки носили з собою попіл. Ним обробляли свіжі рани, аби ті швидше гоїлися, потім перев’язували їх сорочкою, а замість вати використовували пух очерету та куги.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira