Суренж-Арта: священне місто слов’ян

За останню тисячу років слов’янськими народами втрачені основні позиції надзвичайно давніх духовних знань, які були ідейною основою процесу слов’янотворення на території центрально-східної Європи в I – IX ст. нашої ери.

Відійшли в історію і головні носії древньослов’янського світогляду та ведичних знань – волхви-укри. На жаль, не були зафіксовані та описані їх особливі знання біоенергетичного, духовного, ведичного характеру, які дозволяли волхвам активно впливати на духовну міць слов’ян та тримати суспільну рівновагу, надихати оточення на процес духовного (біоенергетичного) самовдосконалення через застосування впливів специфічних енергоактивних місць, де облаштовувались обрядові центри - святилища чи Ругії.
Що ж це за специфічні енергоактивні місця? Де вони знаходяться і як виникли? Чому вони впливають на людей і як саме? Як вони використовувались носіями ведичних знань, волхвами-украми, та їх сподвижниками жрецями? Які правила будівництва святилищ? Та і що таке є святилище: місце ритуалу чи підзарядки?
Науковці, які вивчають тонку енергетику, дають досить зрозумілу відповідь на те, які саме місця підпадають під характеристику енергоактивних, тобто особливих місць на Землі, здатних невидимо впливати на людину. Для них існує конкретне визначення – це геопатогенні зони. Геопатогенні зони – це зони з аномальними проявами різного характеру в тому числі і з випромінюваннями та полями тонкої природи. Вони бувають різними по величині, від невеликих, майже плям, до ділянок площею в квадратні кілометри, різними по інтенсивності впливу на людину, по наслідках впливу, причинах, які ведуть до їх утворення, та бувають природними, техногенними, антропогенними.
Ці зони здатні впливати на біоенергетику людини та змінювати її. Змінювати в різній степені, від благодатного ефекту підзарядки, посилення людського біополя, відповідно і імунітету, до ефекту перезарядки, своєрідного «спалювання» людської біоенергетики, що веде до втрати того ж імунітету, а далі, і здоров’я в цілому. Інколи ці впливи ведуть до фізичної смерті в досить короткий час (за 2 – 3 роки).
В період перебування волхвів-укрів на території Волині всією територією держави Дулібії Рось ширились знання про те, як знаходити і використовувати такі зони, і були ці знання загальнодоступні. Енергоактивні зони легко визначались енергетично обдарованими людьми, серед яких були власне і волхви, і весь жрецький корпус (один із способів – лозоходство).
В період деградації процесу просвітництва (VI – IX ст. н.е.), через помилки волхвів відбулось послаблення впливу древніх духовних знань на слов’янський світ. Знання і вміння подібного, біоенергетичного, характеру почали втрачатись, перекручуватись і використовуватись спотворено. У період підйому князівської влади над суспільством в VIII – IX ст. н.е., в першу чергу на периферії слов’янського світу, йшла швидка руйнація загальнослов’янської держави Дулібії Рось. Далі, в часи Київської Русі, деформувалась і сутність цих знань, їх призначення, як знань світобудови, як цементуючої сили єдиного слов’янського світу. Так закладались основи розпаду цього світу.
Стосовно енергоактивних місць, то поступово, у XIII – XV століттях сформувалась інша їх назва. Назва, що вказує на втрату головних знань стосовно тих процесів, що пов’язані з енергоактивними зонами. Ці місця стали незрозумілими і небезпечними. Їх стали називати – згубними місцями (по-російськи «гиблые»). Вміння користуватись цими зонами як і їх колишню святість, вже не було кому пояснити. Лише там, де на місцях найзначніших слов’янських святилищ, відповідно і енергоактивних зон, були збудовані християнські церкви, ефект впливу цих зон на вірних і прихожан залишався і використовувався несвідомо. Прихожани і церковний клір і в той час, і нині, ще пам’ятають про особливе значення цих місць, які по традиції залишились святими.
Нами під час аналізу, підтвердженого дослідженнями, було виявлено, що вплив таких зон на віруючих людей обумовлений наступним:
а) існування перевірених енергоактивних зон;
б) перебування людей в цих зонах обмежений час, як правило ,не більше 2 – 3 годин та не більше 1 – 2 разів на тиждень;
в) віра людини в благодатну допомогу вищих сил (духовну, тонкопольову підзарядку), як спосіб відкриття доступу до власної духовної сутності (душі).
Використання енергоактивних зон в період зародження Дулібського союзу в Карпатах, а далі, вкорінення цього знання в середовищі слов’ян на землях Волині та у загальнослов’янській державі Дулібії Рось, носило системний та контрольований характер. Місця, вибрані під святилища, слугували духовному та фізичному оздоровленню слов’ян і мали божественне, ритуальне значення. Кожен учасник такого дійства розумів сутність ним твореного – єднання з духовним (тонкопольовим) світом на благо особисте і всіх слов’ян.
Безперечно, найзначніші та найвагоміші по значенню святилища були в осередку древнього слов’янського світу – столиці волхвів-укрів Суренжі або Арті, який почав будуватись в 120 році н. е., став столицею в 250 році н. е., та загинув в 832 році н. е. В період ІІІ – VIII століть, столиця слов’ян була оточена колом міст, що визначали межу священної землі для русів-росів-дулібів і всіх слов’ян у широкому розумінні. Саме на цій території, як власне і у Суренжі-Арті, були сконцентровані головні святилища слов’ян, святі місця.
Опис їх розташування, опис Суренжа, його планувальні особливості, історію міста, загальну історію слов’янських святих місць подано в книзі В. О. Дем’янова та О. А. Андрєєва «Велич Дулібії Рось. Суренж (Таємниці Волинської землі)» що вийшла у двох виданнях (2006 та 2007 років).
Після виходу цієї книги, її авторами та працівниками створеного дослідницького центру «Рівне-Суренж» була виявлена та перевірена ціла система древніх енергоактивних місць, які легко ототожнювались з древніми слов’янськими святилищами. Більша частина з них не зафіксовані істориками і не вивчені археологами. Деякі з них розміщені в м. Рівне та його околицях. Проте значно більша кількість знаходиться по межах кільця міст, так званої Русколані: в Острозі, Жидичині, Гощі, Костополі, Бродах і т.п..
Найбільше таких святилищ збереглося на значній відстані від Рівного, в місцях, де їх не поруйнувала сучасна цивілізація і де вони не попали під забудову чи господарську діяльність.
Дослідження ДЦ «Рівне-Суренж» останніх двох років показали, що на території Рівненської області існує цікава система активних смуг та скупчень енергоактивних зон, що пов’язано з геологічною структурою земної кори в цьому регіоні. Система таких зон розміщена і під м. Рівне, що, на нашу думку, визначило вибір цього місця волхвами для організації тут центру свого перебування та системи святилищ.
У вищезгаданій книзі ми позиціонуємо Суренж-Арту як базове священне місто волхвів та столицю Дулібії Рось, як центр і столицю загальнослов’янського утворення. В ній зазначено, що в період розквіту в Суренжі мешкало до 120 тисяч жителів. Цю величину ми отримали методом сканування інформаційного поля і вона, чесно кажучи, нас довго бентежила своєю значною величиною.
Значення цієї величини ми зрозуміли лише пізніше, розшифрувавши духовне, біоенергетичне значення енергоактивних зон для цивілізації давніх слов’ян.
Дійсно, Суренж-Арта осередок волхвів, загальнослов’янська столиця. Але він і великий релігійний центр, куди на прощу до святих місць регулярно прибували новопосвячені слов’яни з периферії держави. Суренж виконував роль своєрідної слов’янської Мекки і був для цієї ролі спланований і облаштований. Це був центр просвітництва, центр волхвізму, місце, яке унаочнювало зв’язок людини і Космосу, людини і природи, людини і Творця.
Постійне населення в Суренжі мешкало головним чином в районі Басового Кута та, частково, невеликими кварталами (палац волхвів, інші палаци, квартали жреців) в інших районах міста. Постійне населення в період розквіту складало 30-40 тисяч мешканців. Інше населення було тимчасовим і складалось в основному з прочан – відвідувачів святих місць. Ці люди були тут недовго, не більше двох-трьох тижнів, і жили в облаштованих тимчасових житлах. Опис цих жител та кварталів для слов’янських прочан ви знайдете в книзі.
Новопосвячені слов’яни системно та регулярно брали участь в ритуальних дійствах в Суренжі головним чином в теплий період року (весна, літо, осінь). В зимовий період року прочани покидали місто і воно затихало. Перебуваючи в Суренжі, прочани прагнули духовного і тілесного очищення, постилися. Тому на більшості території Суренжа були відсутні будівлі та споруди господарського призначення, а також місця харчування, печі, сміттєві ями та все те, що заважало процесу духовного очищення, медитації та прощі. Організованим місцем харчування прочан був район Басового Кута і прилеглі річкові території. У Суренжі було заборонено смітити, ламати і розкидати речі, оскверняти буденними діями перебування у святому місці. Це і обумовило певну археологічну картину культурних шарів на території міста, її зоновість, клаптиковість, розосередженість.
В сучасному розумінні більшість території Суренжа-Арти була екологічно недоторканою. Вона виконувала іншу, духовну роль, роль особливої школи, школи в природних умовах з елементами підкресленої поваги до оточення, де вчителями були жреці і волхви. За нашими дослідженнями місто оточувала спеціальна система життєзабезпечення, в яку входили ремісничі та виробничі поселення, пункти торгівлі, городища, сміттєзвалища, які ми позначили на нових неопублікованих дослідницьких картах. Саме тут, в поясі навколо міста, відбувалось те, що зазвичай характеризує стандартне середньовічне місто Європи – господарська діяльність. Це ще раз підкреслює статус Суренжа як духовного центру та екологізм застосування до нього волхвівського світогляду.
Стосовно самої назви міста, Суренж, то вона досить символічна та знакова, і носить космічне божественне значення. Відомо, що вищу сутність, Бога, волхви-укри, як і всі слов’яни, уподобляли Сонцю (Ра). Це ім’я вплетено в масу назв святих слов’янських місць, назв річок, міст. Воно стало носити видозмінену форму до первісної – Ра: Ро, Ру, Ре, Ар, Ор, Ур, Ір, Ир. Звеличено ім’я Вишнього Бога і в назві Суренж-Арти. СУ-РЕ-НЖ – зоря Сонце нині живуща, чи АР-ТА – Боже місце, святе місто.
Ця традиція славлення Бога (Сонця) пізніше була підхоплена в інших кінцях слов’янського світу, де виникали населені пункти з вкрапленим іменем Бога: Су-ро-ж, Ра-дехів, Ра-тно, Ро-день, К-ре-менець, К-ра-ків, Ір-пінь, Ко-ро-стень, Ру-сивель, Ор-жів, Б-ро-ди, Т-ур-ів, Ч-ер-нігів, Д-ор-огобуж, Ч-ер-вень, Те-ре-бовль, Пе-ре-мишль, К-ур-ськ, Новго-ро-д, Бе-ре-стій, Ужго-ро-д і багато інших. Подібні назви скоріше нагадують складні абревіатури з певним конкретним смислом і в них криється певне ведичне знання.
Вірогідно, вони також вказують нам на інші давні духовні центри, де існували і існують енергоактивні зони. Наявність таких зон має стати орієнтиром для пошукової роботи істориків, археологів разом з геофізиками, еніологами та біоенергетиками, пошуків давніх слов’янських та дослов’янських (венедських, гало-кельтських, балтійських, готських) святилищ та пов’язаних з ними систем розселень.
Такі дослідження потрібні нам не тільки для вивчення давньої історії слов’янства, не тільки для розуміння величі предків, але і для осягнення глибоких давніх знань, застосування цих знань в майбутньому для блага людей. Це має стати кінцем епохи незнайства, духовної відстороненості, байдужості до оточуючого світу, як духовного (тонкопольового), так і матеріального, руйнуючи його.
На жаль, в епоху електроніки та комп’ютерів людина залишається незахищеною і неозброєною перед непізнанним нею океаном космічних тонкопольових, духовних процесів, які безпосередньо і активно на неї впливають. Перебуваючи в матеріальному світі, людина слабо розуміє свою залежність від тонких духовно-польових енергетичних процесів у Всесвіті. Осягнення цих тонких, духовно-польових, процесів у Всесвіті і є розгадкою ведичних знань, що були у наших древніх слов’янських месій та пророків, надрелігійних діячів, волхвів-укрів, які ставили собі за мету несення знань Вселенського закону в людське суспільство.