Символ арійської єдності

Ще в 19 ст. символ священного Дерева на пагорбі-кургані вшановували як на території Німеччини, так і Скандинавії.

Біля них проводились фестивалі, згадували пращурів, там горіло культове багаття. Це було місце Природної краси та символу віри. За дослідженнями провідного британського спеціаліста  по германському і кельтському язичництву Хільди Елліс Девідсон, одне зі святих Дерев стояло на вершині кургану поруч із фермою в західній частині Норвегії. Зафіксовано, що коріння Дерева було частково випалене від багаття під час проведення фестивалів. Але зрештою Дерево було зрубане релігійними фанатиками в 1874 році[1].  

Під час бурі в англійському графстві Норфолк в 1998 р. світу відкрився унікальний пам’ятник давнини, пов'язаний з культом вшанування священного Дерева. Під шаром мулу весь цей час поблизу узбережжя Норфолк  приховувалося святилище, яке становить собою дерев’яну конструкцію збудовану по колу на пагорбі, в центрі якої лежав дубовий пень, перевернутий до гори. Ретельні наукові дослідження, проведені в місцевому університеті встановили, що дерева, які пішли на будівництво цього культового комплексу були зрубані не пізніше 2050 року до н.е. Тут традиційно виявлені залишки культових багать та місця тризн. Пам’ятку назвали «Сихендж» по аналогії зі «Стоунхенджем». Проведена комп’ютерна реконструкція розкопок цього місця показала досить наочну річ: Сихендж нагадує культове місце на пагорбі-кургані в центрі якого знаходився символ священного Дерева, яке позначалось перевернутим до гори коренем дуба. Нижче наведена комп’ютерна реконструкція місця поблизу узбережжя Норфолка  (Мал. 1).

У декількох сотнях метрів від «Сихенджа» було виявлено аналогічне святилище, однак більш давнє, датоване 2 500 роком до н.е.

Йдучи далі дорогами життя стародавніх народів, знаходимо святе Дерево Богів й в поезії Едди. Ірландські Dindsenchus (саги) шанують велетенські дерева, які в минулому відмічали священні місця. Вони були пов’язані з вибором і долею легендарних королів. В народних легендах і поемах Ірландії зафіксований сюжет про падіння священних дерев, датований часом утвердження позицій ірландської церкви (VII ст.), що сприймалось кінцем «золотого віку». За переказами, втрату «Великих Дерев» оплакували і королі, і святі й народ богині Дану.

Могутній ясень Yggdrasill (Іґґдрасілль) германо-скандинавської міфології росте на священній горі. Він поєднує три площини Космосу і дев’ять світів Всесвіту. Все життя виходить з його джерел, так він підтримує й власне життя.  Його культова роль полягала в тому, щоб гарантувати «впорядкованість» космічного простору, соціальний порядок, гармонійний розподіл між живими й мертвими в цьому світі й інших світах, який був встановлений в культурі предків. У самому Асгарді (селище, яке створили Боги) святе Дерево позначало місце зборів для Богів, де приймались рішення, що впливали на них і на людську долю. Плоди цього Дерева були пов’язані з народженням людини й було джерелом зцілення.

Прадавній культ Дерева відомий також в тюркських народів. Надзвичайно важливі дані про організацію свят біля священного символу Дерева зібрані та передані до нас завдячуючи етнографу Л.П. Потапову. Долучаємо його спостереження за етнічними групами Південного Сибіру: «Качинці влаштовували моління на вершині однієї й тієї ж гори, обов'язково біля священної берези (бай каен). Якщо не було природно ростучої берези, то її, викопували з корінням, привозили сюди та садили. Абаканські качинці (улус Троякова та інші) влаштовували моління на горі Саксор, на правому березі Уйбата (притока Абакана)… Позаду священної берези (з заходу), трохи далі, розпалювали священне багаття. Між ним і березою ставили нашвидку зроблений з березових сучків столик, на нього клали чашки, страви і ложки з берести. Моління починались без всякого камління, зі зверненням до священної берези й до її пригощань. При цьому березу обходили (по сонцю) тричі, йдучи в такому порядку: спереду йшов алгисчан кизи  [головний священослужбовець]; за ним – двоє (один з чашею вина, інший з чашею кобилячого молока); позаду них – хазяйва…, потім йшли всі інші»[2].

Всі деталі цього обряду народів Південного Сибіру вказують на його надзвичайну архаїчність й торкаються питання спорідненості символіки Дерева Життя в рамках однієї найдавнішої духовної традиції.

Беручи до уваги ведійську та індуську міфологію, в них також збережені релікти релігійних уявлень пов’язаних з культом святого Дерева. Так зване Дерево Ашваттха згадується вже в найдавнішій релігійній збірці «Рігведі» (1700-1100 рр. до. н. е.). Зустрічається також в упанішадах і епосі «Магабгарата». В упанішадах Ашваттха описується перевернутим до гори Світовим Деревом, корені якого закріплені в небі, а на гілках розміщені різні площини буття (чи не нагадує це знахідку поблизу узбережжя Норфолка?). В «Магабгараті» сказано: «Той, хто поклоняється Ашватте, щоденно поклоняється всьому Всесвіту». Це дерево пов’язане з культом багаття і з нього можна отримати три різновиди вогню.

Протягуючи ниточку передачі релігійних уявлень та взаємовпливів одних традицій на інші, можна відповідально казати, що ведизм впливав на формування зороастризму, де в останньому також проглядається культ Дерева, але вже в затухаючому від первинної духовної основи вигляді. В зороастризмі існує культ сандалового Дерева, який пов'язаний з культом багаття. Вогонь являється найбільшою релігійною святинею зороастризму, він може горіти й підтримуватися тисячоліттями в будівлях храму, а паливом до нього є сандал.

Буддизм, ґрунтуючись також на ведизмі та індуїзмі, теж притягує до своєї ойкумени архетипічний символ Дерева, який має глибину праіндоєвропейського світогляду. Дерево Бодхи – один з головних символів в буддизмі. Засновник цієї релігійної течії Будда Шакьямуні, за легендою, народився в діброві. Його мати тримаючись за гілку Дерева народжує його через стегно. В дорослому житті він отримує просвітлення під Деревом. Від Дерева Будди в буддійських монастирях  висаджують саджанці святих Дерев. Навіть буддійський символ «Ступи» (буддійська архітектурно-скульптурна споруда), який історично пов'язаний з могильними курганами (сам Будда хотів, щоб над його останками побудували «Ступу», подібно курганним захороненням), у своїй основі має центральний стрижень, який самі ж буддисти називають «Деревом Життя»[3].  

Насправді багато релігій світу притягуються до символу Дерева й пов’язують його з різними сферами буття, священними центрами, культовими горами, пагорбами-курганами.

Але цей філософський символ не всеосяжний, він має певні ідеологічні рамки й окреслений певною територією розповсюдження. Феномен його поширення полягає в переважному використанні серед символічного кола індоєвропейської цивілізації. Всі вищенаведені культури являються носіями індоєвропейської ортодоксії, що чітко простежується з лінгвістичних, генних й культурних дифузіях. Тут також варто враховувати й не прямі впливи індоєвропейської релігійної культури на народи, які не були прямо асимільовані культуртрегерами (наприклад народи Сибіру, Тибет та інші).

З цього слідує, що в віддаленому минулому існувала фундаментальна релігійна система, яка розходилась від свого центру подібно хвилям від кинутого у воду каменя. 

При пошуках епіцентру первинної традиції індоєвропейців, ретроспективний метод приводить нас до праіндоєвропейської культурно-історичної спільності або до цивілізації аріїв. Територія їх перебування в період найбільшого розквіту (приблизно 3500 – 2500 рр. до н.е.) відноситься до сучасної території Центральної Європи, а якщо бути більш точнішим, до ядра курганної та ямної культури. Цю територію отримали у спадок українці з її індоєвропейським цивілізаційним логосом.

Свою увагу до цієї спільноти привернули ще у XVIII ст. професіональні лінгвісти, визначивши колишню етномовну спорідненість індоєвропейської мовної сім’ї. В XX ст. вже археологи визнали велике культурно-історичне утворення доби бронзи з її локацією на території України, а довершила справу генетична наука XXI ст.      

Впливи давніх індоєвропейців на народи світу стали можливими завдячуючи їх великим міграційним хвилям. Бувши першими хто запряг диких коней в легкий колісний транспорт, вони зробили широку експансію степовими просторами Євразії.

За своїми східними кордонами розповсюдження арійська ойкумена досягає території Центральної Азії, Древньої Індії та Ірану. Під впливом арійців в Індії формується ведійська культура, а в процесі проникнення в Іран формуються релігійні тексти зороастризму.    

За своїми західними кордонами носії курганної культури, досягнувши останнього степового осередку Східної Європи – території Трансільванії, переходять до наступної фази міграцій, – вступають в лісову зону Європи, продовжуючи поширення арійської культури від Балкан до Британських островів. На своєму шляху арійці частково асимілюються з народами Старої Європи (за Марією Гімбутас) впливаючи на формування пізніших язичницьких культів кельтських, балтійських та германських племен. При цьому території праслов’янських племен завжди залишалися областю першої похідної індоєвропейського логосу. Це та територія, з якої праіндоєвропейці почали свої перші відносини з народами світу, зберігаючи при цьому свою релігійну ідентичність.

На територіях розселення праіндоєвропейців/арійців залишені унікальні залишки їх світогляду. Розселяючись по великих територіях, вони залишали після себе унікальні ритуальні курганні комплекси пов’язані з філософією життя та смерті, минулого, теперішнього та майбутнього. Вся Європа усіяна такими старовинними залишками. Як відзначав в 1876 р. археолог Я.Я. Волошинській, тільки у Києві виявлено близько 280 курганів різних епох[4]. Але  цього не можна сказати про території Ірану та Індії де теж були арії. Все ж це досить легко пояснюється специфікою ґрунтово-кліматичних умов, які характерні для цих територій. Неможливо побудувати «пісочні замки» на століття, але можливо зберегти вічні символи в алегоріях. Тому образ Світової Гори (індуїзм), Пагорба-хаоса з якого виростає Дерево (шумерська міфологія), Залізна Гора (тибетська міфологія), культові будівлі Ступи-субурган (буддизм) –  що в перекладі купа землі або ж земляний пагорб, – все це один символи арійської єдності!

Головна ідея віднайдення фундаментальних символів колишньої арійської єдності полягає в тому, щоб, порівнюючи релігійні ідеї народів, які розмовляють (або розмовляли) на індоєвропейських мовах, й мають у своєму розпорядженні археологічні та генетичні докази присутності того давнього народу на своїх територіях, з цього масиву інформації виділити та правдоподібно реконструювати головні релігійні ідеї праіндоєвропейського комплексу. Подібно цьому було вже реконструйовано фонологію та морфологію праіндоєвропейської мови! Чому ж цей метод ми не можемо застосовувати при реконструкції релігійного арійського комплексу? Порівнюючи релігійно-філософські релікти різних індоєвропейських народів, ми неодмінно підійдемо до визнання єдності цієї спільноти не тільки як мовної, а й духовної.

Та обставина, що географічною точкою виходу праіндоєвропейців у світ стала сучасна територія України, зобов’язує нас ретельніше придивитися до спадку тисячоліть й розгледіти глибокі джерела багатьох символічних кодів арійців.

Зосередившись на релігійному символі кургану з Деревом Життя, витоки якого виявлені на батьківщині українців, стає зрозумілим, що цей символ виник не раптово та непередбачено, а є наслідком тривалого світоглядного розвитку. Цілком логічно шукати витоки символу в культурній спільноті Трипілля. Дійсно, знакові релікти Дерева зустрічаються вже на ранньому етапі розвитку трипільців. Схожі на ті знаки, поширюються й на пізніші неолітичні культури території України. І вже за доби праіндоєвропейських будівників курганів, він набуває глибокого метафізичного значення. Зрозуміло, що довести наявність Дерев на курганах 5 000 тисячолітньої давнини не видається простим завданням, але абсолютно точно досліджується присутність відповідної символіки на них. Арійці після себе залишили ритуальні поховальні комплекси (кургани), у  міфоритуал яких були включені кам’яні образи – так звані кам’яні баби. Кам’яні стели несуть в собі цілком конкретну інформацію, з цілком логічним символічним рядом. Стели арійської доби, яких було знайдено на території України не більше ніж півтора десятка, археологи виявили їх майже всі безпосередньо на курганах, або поблизу них. Були й виключення, як у випадку з Керносівською стелою, яка віднайшлась в силосній ямі колгоспу. Логіка знаходження кам’яних скульптур на вершинах курганів-пагорбів каже про встановлення їх там у світлі глибокої традиції, а мовчазна символіка свідків арійської величі може багато чого прояснювати.

З символічного ряду відомих культових стел доби бронзи виділяється досить стабільний символ Дерева. Воно зображалося на задній частині стели (спині) немовби ділячи образ на дві рівні частини. Те, що це саме світоглядне Дерево Життя наголошували неодноразово вітчизняні науковці (Даниленко В.М., Шилов Ю.О., Чурилова Л.Н., Братченко С. Н., Фещенко Є. Л.).

В Північній Англії було знайдено стелу арійської доби поблизу курганних поховань, з символікою, яка тотожна символіці українських артефактів (Мал. 4).

Характеризуючи таку археологічну пам’ятку, британський фахівець у галузі ранньої германської та кельтської релігії Хільда Елліс Девідсон зазначила, що такі кам’яні стели відображали уявлення про космос, а це відповідає образу Всесвіту в міфологічній поезії. «Можливо такі камені [стели] відображали уявлення про космос, оскільки на одному з каменів є контур центрального дерева, що відповідає образу світу в міфологічній поезії»[5] - пише у своїй роботі «Загублена віра Північної Європи» Хільда Девідсон.

Порівняння двох культових стел арійської доби (Мал. 4) показують чітку символічну залежність пам’яток! Більш того, навіть не знаючи їх територіального походження, можна визначити, яка була створена в розквіт релігійної традиції, а яка вже в загасаючому від свого духовного центру звичаю. Дійсно, індоєвропейці дійшовши до британських островів вже багато чого «загубили по дорозі» (як-то символіку стоп чи чіткий поділ стели на три вертикальні сфери буття, тощо), все ж з цього можемо додатково визначити, які символи залишалися незмінними й головними.

Те, що традиція вшанування світоглядного Дерева на вершині кургану переходить до язичницької культури слов’ян зафіксовано в описах мандрівника та арабського письменника Ібн-Фадлана (перша половина X століття). За його спостереженнями, останнім актом поховання небіжчика у східних слов’ян був звичай ставити на місце «останнього притулку» мерця стовп з його іменем, до якого у майбутньому приходили родичі небіжчика, роблячи поминки. За словами Ібн-Фадлана, перед тим, як розійтись, родичі померлого садили в середину могильного пагорба велике дерево з написом на ньому ім’я небіжчика. Так, за наведеними ним відомостями, закінчилась процедура поховання «князя русів»[6]

Ще одним доказом глибокого вшанування слов’янами символу Дерева є знахідка 1975 р. під час розчищення фарватеру Дніпра, трохи нижче гирла Десни[7]. Тут робітники натрапили на дубовий морений стовбур який був частково обпалений (очевидний зв'язок з культом вогню)  в який були вставлені дев’ять кабанячих щелеп. Ці щелепи були врощені в стовбур дуба в особливій послідовності, що в своєму сакрально-графічному порядку розкриває один з найдавніших символів концентрації Всесвітньої космічної енергії (Фото 1). Цей символ вперше у світі був знайдений на території мізинської археологічної  стоянки (Чернігівська обл.). Далі він розкривається в ритуальних пам’ятках трипільської культури, переходить до індоєвропейців й слов’ян. Притаманний українському етносу Космічно-Природний символ свастя (свастики, коловрату інше) перетворюється в очах світової спільноти в знак смерті й жорстокості. І змінити це вкрай важко, бо доти, доки живе пам'ять про Другу світову війну, доти і символ цей буде в в’язниці нацизму. Проте дванадцять років діяльності однієї політичної партії (1933-1945 рр.) не можуть переписувати 10 тисячолітню історію!

В українському фольклорі та казках збережений символ святого Дерева. Часто зустрічається мотив «дерева до неба», по якому герой вилазить на верх, бачить небесне божество й отримує подарунки. З образом Дерева Життя та кургану пов'язаний й звичай саджати дерева та кущі на могилах. Сакральність цього звичаю підкреслюється тим, що на них саджають дерева певних порід. В Україні це переважно калина. Символ світового Дерева – це й образ безсмертя, родючості, зв'язок з поколіннями. На вишиванках, писанках, рушниках, килимах ці образи нерозривно пов’язані зі знаком Дерева, вони практично зливаються з ним, а іноді повністю його замінюють.  

Зв'язок Дерева Життя з проявою божественної сили, міцно вбудовано також в християнську традицію. Формуючись з авраамічної релігії, відриваючись від свого національного й претендуючи на позанаціональне, християнство не могло б вижити без концентрації в собі релігійних архетипів індоєвропейських народів. Тому і поширювалося воно саме серед колишньої ойкумени індоєвропейців.

Архетипічна енергія Дерева, в обхід її Космічного значення, переходить в структуру неживого світу, світу мук та покарань. Головний християнський символ – Хрест, сфокусував в собі метафізику святого Дерева. І цьому є конкретні докази! Погляньмо на ранньохристиянські зображення розп’яття на хресті (Мал. 5, 6, 7):

До цього ж слід додати чисельну християнську іконографію Хреста з якого проростають листя. Всі ці наведені приклади – це ведуча тема християнського мистецтва аж до початку епохи Відродження. Приведені факти можуть розглядатися як результат складних синкретичних взаємовідносин індоєвропейського та семітського релігійних полюсів в їх ранніх концепціях.

У своїй граничній інтерпретації сам Христос став метонімічно «Космічним Деревом», а Хрест,  зведений на вершині пагорба [читати кургану] Голгофи, став центром світу (Пупом Землі), відсилаючи нас назад до найдавнішого образу праіндоєвропейського кургану з Деревом та істинного духовного центру. Та й не приховують це найвищі церковні ієрархи: сам Папа Бенедикт XVI у 2005 р. повідомив що – "Хрест є справжнім Деревом Життя"[8].  

Висновок: Не багато світових релігійних символів можуть претендувати на таку єдність як Дерево Життя. Воно впорядковує різні інтерпретації індоєвропейських святих Дерев в один праіндоєвропейський сплав.

Цей символ закликає вклонитися нас Космічному процесу, Природі, нашим генетичним і духовним батькам, а не «боголюдині». Він наполягає на тому, що ми не можемо не цікавитись нашими власними предками, що порятунок – це збереження символу Живої Віри, а не підробок з деревини.

Людина без коріння як Дерево засихає, а без своєї архетипічної духовної спадщини вона мертва. Умертвили й символ всієї людської спадщини. І якщо б досі Природний символ залишався священним, були б живі й люди й наше довкілля.

1. [1] Davidson, Hilda Ellis. The Lost Beliefs of Northern Europe. — London and New York. Routledge. 1993. 
2. [2] Л.П. Потапов. Алтайский шаманизм. – Л., Наука, 1991. – С. 267.
3. [3] Соколов А. Буддийская СТУПА. История и назначение. [Електронний ресурс] ]/ Анатолий Соколов // Буддийская СТУПА. История и назначение. - Режим доступу: http://www.buddhism.ru/buddiyskaya-stupa-istoriya-i-naznachenie/#ad-image-0.   
4. [4] Я.Є. Боровський Світогляд давніх киян. – К., Наукова Думка, 1992 – С. 187.
5. [5] Davidson, Hilda Ellis. The Lost Beliefs of Northern Europe. — London and New York. Routledge. 1993. – С. 31.
6. [6] Ибн-Фадлан. Записки. // Сказания мусульманских писателей о славянах и русских с половины VII до конца X в. / Собрание, перевод и обьяснения Гаркави А.Я. – СПБ.: 1870. – С. 101.    
7. [7] Боровський Я.Є. Світогляд давніх киян. – К., Наукова Думка. 1992. – С. 84-85.
8. [8] Gheddo Piero. "Pope tells WYD youth: the Cross of Jesus is the real tree of life". – AsiaNews. March 20, 2005;