Українська козацька держава

Українська козацька держава розпочинає своє літочислення  в 1649 році, коли, внаслідок Зборівських угод між керівництвом Речі Посполитої та гетьманом Богданом Хмельницьким було утворено автономію у складі Київського, Чернігівського, Брацлавського воєводств та земель на схід від річки Случ.

Цьому передували кілька гучних перемог козацько-татарського війська, зокрема під Жовтими водами, Корсунем та Пилявцями та тріумфальним в’їздом козаків у Київ, де і відбулося своєрідне помазання на монарха (за європейською традицією, відпущення минулих і майбутніх гріхів) Хмеля єрусалимським патріархом Паїсієм.

Українська козацька держава: між Заходом і Сходом

Отож, 1649 рік можна вважати початком модерної української державності під назвою Військо Запорозьке, згодом Гетьманщини, що протрималась на українських теренах до ліквідації у 1764 році російською імператрицею Катериною ІІ.

Хмельницький прагнув «вибити з лядської неволі» усі землі руські, включаючи і ті, де свого часу існувало Галицько-Волинське князівство. Претендував і на білоруське Полісся, що також бунтувало і покозачувалось. Тобто, засновник української козацької держави хотів зібрати під своєю булавою всю спадщину Київської Русі, за винятком далеких залісських земель, що вже не одне століття належали сильній Московській державі.

Давайте ж спробуємо розібратись, до якої цивілізації в більшій мірі належало це нове територіальне утворення, до Європейської, чи до Азійської.

Розпочнемо з аналізу організації влади. В ті часи Україна стогнала від тотального протистояння на ґрунті релігії, національності та боротьби між представниками різних майнових прошарків. Тому і не дивно, що систему влади Хмельницького цілком слушно можна назвати військовою диктатурою. Гетьман був верховною владою, головним суддею. Через його руки проходили усі фінансові справи держави. Він обирався пожиттєво. Тобто, гетьмана за повнотою влади можна прирівняти до хрестоматійного азійського деспота, вождя. В той же час, польський круль та імператор Священної Римської імперії були зусібіч обмежені у владі впливовими аристократами, виконуючи роль скоріше консолідуючого символу держави. Проте, наступні гетьмани поступово втрачали абсолютну владу, носієм якої стала багата генеральна старшина, що вдало маніпулювала народними масами.

Продовжимо аналізом життя і прав головних соціальних прошарків. Молода українська козацька держава, якщо не брати до уваги відомі ризики громадянської війни, була досить комфортним і вільним простором для життя і діяльності. Найнижча верства, селяни, скинули у ході війни поміщицький гніт і більшість з них стали так званими посполитими, тобто вільними володарями землі, яку вони обробляли. Селяни платили порівняно низькі податки у казну, мали відробляти значно менше різноманітних повинностей ніж за Польщі, не рекрутувались, окрім як за власним бажанням. Тобто, були усі передумови для стрімкого економічного зростання, і, як наслідок, добробуту цієї соціальної верстви. У східних же деспотіях і багатьох західних країнах становище селянства було набагато гіршим, зокрема у Московії, як казав козацький полковник Іван Богун, селяни були рабами і їх могли вимінювати на собак, вони майже не мали прав власності.

Позитивні зміни у селянському стані були поступово нівельовані новими поміщиками – козацькою старшиною.

Міщанський клас потерпів значні зміни. Якщо до заснування української козацької держави більшість міст було заселено переважно поляками та євреями, а русини терпіли різноманітні утиски, то горнило визвольної війни поглинуло великі маси неукраїнського населення. Відповідно, припинились утиски православних, українська меншість стала панівною покозаченою більшістю. Це тривало до напливу московітів-переселенців на початку ХVІІІ ст. Міста зберегли так зване Магдебурзьке право, тобто певну автономію від держави та законодавчий захист від зазіхань великих феодалів, сприятливі умови для розвитку торгівлі та широке самоврядування. У Османській імперії були власні правила міського самоврядування, хоч і не такі широкі. У Московській державі аналоги відсутні.

Наступна соціальна верства – козаки. Розподілялась на чотири основні групи: запорозькі козаки, реєстрові козаки, городові козаки і козацька, або генеральна, старшина (про неї мова піде трохи далі). Запорожці були вільними воїнами строкатого походження, які займались військовими походами та уходницькими промислами, з чого, власне, і жили. Підкорялись кошовому, зрідка гетьману. Реєстрові ж козаки перебували на утриманні спочатку Речі Посполитої, потім Гетьманщини, покликані були протидіяти чужоземним військовим вторгненням на Вкраїну, вони стали, разом з запорожцями, ядром війська Хмельницького. Реєстрове козацтво здебільшого складалось з дрібної православної шляхти і колишніх запорожців, що своїми успішними діями здобули право вписатись в Реєстр. Городові козаки складали міські військові залоги, за своїм правово-майновим статусом мало відрізнялись від польських жовнірів. Козаки цих трьох станів могли відносно легко переходити з одного стану в інший. Запорізькі козаки як стан в більшій мірі пов’язані зі Сходом. Саме слово «козак» східного походження, свої «козаки», тобто озброєні вільні люди, були і у Кримського ханства, на околицях Московської держави, самоназва казахського народу теж з цього кореня. Такі слова як кіш, отаман, бунчук, що у нас асоціюються з козацтвом, теж східного походження. Отже,  різниця між українськими козаками і козаками азійськими у православності перших, специфічному кодексі лицарства та впливові на становлення централізованої української козацької держави. Реєстрові козаки ж більше відповідають саме європейським аналогам, вони займали соціальний прошарок, що у Європі відповідав перехідному положенню «лицарство-шляхта».

Після витіснення польської та полонізованої руської шляхти за межі Гетьманщини, привілейовану нішу, що пустувала, разом з нечисленними представниками православної шляхти зайняла козацька старшина. Це були люди з давніх козацьких родів, або такі, що добре показали себе під час національно-визвольних змагань, або чимось іншим вислужились перед гетьманом. Вони отримували за службу великі земельні наділи, часто разом з місцевим населенням, не гребували й самозахопленням територій у періоди анархії. Ця старшина була частково виборною, а часто і за правом наслідування займала важливі посади. Відмінними рисами між новітньою українською старшиною, західною шляхтою та східною аристократією була саме виборність в козацькому середовищі і полегшена можливість переходу у вищий стан за законами військового часу. Ця особливість була повністю нівельована вже в російські імперські часи.

Власне, окрім несприятливих геополітичних обставин, саме козацька старшина, що стала новим панівним класом, посприяла подальшому занепаду української козацької держави, адже мало хто з генеральної старшини не приміряв на себе гетьманську шапку. Процеси децентралізації, розділення Гетьманщини по Дніпру, постійні громадянські війни між претендентами на булаву, зрештою, доконали державу.

Наступний об’єкт аналізу – стиль володіння підконтрольними землями. Західні владики вбачали втілення власної величі в розбудові підконтрольних земель, щоб полишити після себе історичний спадок власної могутності. Це ще римська традиція. Багато прекрасних європейських культових споруд виникли завдяки цій традиції, яку, до речі, переймали деякі правителі і на Сході. Проте, східні можновладці воліли руйнувати творіння попередників, щоб знищити саму пам’ять про переможених. Згадаймо руйнування величних міст центральної Азії монголо-татарами, а згодом і Тамерланом. Знищення Казані і Новгорода Іваном Грозним також продиктоване цим бажанням. Повертаючись до України, не можна не згадати про зачищення вкраїнських земель від костьолів і синагог, що скоріше було продиктоване банальною помстою повсталого люду за роки принижень і утисків. В подальшому були і гетьмани, які будували, і ті, які руйнували. Характерно, що до перших можемо віднести тих гетьманів, які утверджували свою владу як монархічну. Це Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко і, звісно, Іван Мазепа. До других відносяться усі ті гетьмани-узурпатори, які за мету собі ставили виключно отримання і утримання влади шляхом руйнівних міжусобних війн, такі як Брюховецький та Самойлович, що, до речі, примусово знелюднив наддніпрянське правобережжя, щоб послабити владу Дорошенка.

Українська козацька держава. Підсумок.

Отож, підсумовуючи, зазначимо, що українська козацька держава повстала як нова європейська країна, спочатку стихійно-демократичного характеру, з відомими вкрапленнями Східних традицій і поступовим переходом від строгої військової централізації та народовладдя до монархічно-республіканської системи. В ній вирішальну роль відігравала козацька старшина, що спиралась в більшій мірі на іноземних загарбників, ніж на власні сили. Процеси децентралізації, розділення Гетьманщини по Дніпру, постійні громадянські війни між претендентами на булаву, зрештою, доконали державу.