Українські амазонки: зв’язок прадавніх Косачок із сучасними

Амазонки (Косачі, Косачки) — войовнича община давньо-українського жіноцтва III—І тисячоліття до н. е. Заселяли низ Дніпра, причорноморські й приазовські степи та багато інших територій.

Слово "амазонка", ймовірно, походить від іранського "ha-mazan" – "жінка-воїн" або від "a-masso" – "недоторкана" (для чоловіків). Ще за одним, грецьким тлумаченням – "безгруда". Втім, етимологія назви досі остаточно нез’ясована. Так само, як невідомо, звідки це плем’я войовничих вершниць походить: з яких країв вони прибули в Царську скіфію, яка, зокрема, була розташована на території сучасної Запорізької області.

Дослідники намагалися це з’ясувати, починаючи із середніх віків, коли поширилися легенди про амазонок. Царство жінок-воїнів шукали повсюди на Землі. Навіть, коли відкривали Америку, річку назвали Амазонкою. А таємниця, ймовірно, причаїлася все ж таки на Запоріжжі.

За слідами амазонок

У краєзнавчому музеї Запоріжжя є кілька артефактів, що свідчать про перебування на території сучасної Запорізької області жінок-войовниць. Усі вони - зі скіфського ґрунтового могильника, що в районі місцевого села Скельки. Постійно відкритим для відвідувачів музею є лише намисто, інші речі зберігаються у музейному сховищі. Розміщене намисто на стенді поруч зі скіфськими жіночими речами: головним убором, люстерком, гребенем тощо. У тому, що воно належало жінці зі зброєю, немає жодних сумнівів, адже саме останки такої жінки знайшли в могильнику разом з намистом.

Цей скіфський грунтовий могильник IV-III століть до нашої ери почав досліджувати ще у 1957 році відомий запорізький краєзнавець, археолог-розвідник Олександр Бодянський. Можна припустити, що на археологів на цих теренах чекала б безліч відкриттів, зокрема, і в тому, що стосується, амазонок, але після будівництва Каховської ГЕС штучне море затопило частину території, де, скоріше за все, й мешкали амазонки. Тож навіть для Бодянського там мало чого залишилося, а після нього жодних розкопок взагалі не проводили.

"Після Бодянського там ніхто не копав. Могильник руйнувався водами Каховського водосховища. Важко уявити, яку кількість поховань змило зсувами. У 1993 році наш музей організував туди експедицію. Дослідження тривали одинадцять років. Я розкопала 54 поховання", - каже завідувачка відділу історії краю Запорізького обласного краєзнавчого музею Зоя Попандопуло (докладніше про цю експедицію можна дізнатися з нещодавно виданої монографії "Скіфський ґрунтовий могильник Скельки", - Ред.).

За припущеннями дослідниці, жінки зі зброєю могли брати участь у допоміжних військах, захищати свої поселення або полювати. "Коли з поселення уходили всі чоловіки, жінки озброювалися, бо мусили захищати свої маєтки від надокучливих кочових сусідів. Також вони були мисливцями", - вважає археолог.

Чи справді вони видаляли собі грудь, щоб було зручніше стріляти, сьогодні за тими останками, що знаходять, ні довести, ні спростувати не можна. "За історією минулого, у багатьох народів Африки та Азії жінки часто були в охороні царів, воєнних начальників тощо. Те, що пишуть, що вони видаляли собі праву грудь – як ми це доведемо?"(*прим. Ред. ), – каже дослідниця. Проте можна з упевненістю стверджувати, що чоловіко-ненависницями хоробрі жінки не були.

За сучасною гіпотезою, стародавня жіноча вольниця утворилася як опозиція патріархатові, що прийшов на зміну матріархатові. Амазонки займалися скотарством (особливо дбали про коней), мисливством, рибальством, хліборобством, ремісництвом та військовою справою.

Родини були навіть у жінок-войовниць

Можливо, це не сподобається сучасним феміністкам і чайлд-фрі, але амазонки не гребували родиною і дітьми. У могильниках, що розкопали запорізькі археологи, разом захороненні і жінки зі зброєю, і чоловіки, і діти. Отже, дослідники впевнені, що ці жінки не весь час скакали на конях. У них були свої оселі і родини. А у військові походи переважно йшли ті з них, хто був вільний від домашніх турбот – тобто в кого не було дітей.

У могильнику біля Скельок були віднайдені чотири сімейні усипальниці, а здебільшого – поховання типу катакомб. Їх відкривали, щоб покласти туди небіжчика, при цьому попередній кістяк відсували у бік, під стінку. Тож дослідники не беруться стверджувати, що жінки-воїни мешкали окремо від чоловіків, адже жодних фактичних даних про це немає. А ось у тому, що амазонки могли носити чоловічий одяг, археологи майже не сумніваються. "Вони одягалися, як і всі жінки скіфів. Одяг не зберігся. Важко сказати, були вони у штанях чи у платті, але коли жінка сідає на коня, вона мусить вдягти штани", – запевняє археолог.

При цьому прикрасами амазонки не гребували, адже такі речі мали не естетичне, а ритуальне значення. "Ці жінки носили прикраси і на шиї, і на руках. Залежно від свого соціального статусу. Жінки-воїни були самодостатні і заможні. Прикраси виготовляли греки і "продавали" скіфам, кажучи сучасною мовою, бартером, тобто обмінювали. А запропонувати грекам щось для обміну могла собі дозволити лише заможна людина", - стверджує Попандопуло.

Кохання при повному Місяці

За прадавніми переказами, у запорозькі степи амазонки прийшли морем. Геродот у четвертій книзі своєї "Історії" оповідає, як елліни перемогли войовничих вершниць у битві при Фермодонті, а захоплених полонянок вивезли з собою – "на трьох кораблях було стільки амазонок, скільки могли взяти в полон". Проте войовничі панночки повбивали еллінів.

За свідченням Геродота (484—425 рр. до н. е.) та інших античних істориків, амазонки — вправні вершниці, хоробрі, витривалі, дужі воячки, які добре володіли мечем, бойовою сокирою, списом, луком і стрілою. Африканські, острівні та південноамериканські амазонки, що походять від причорноморських, знали також морську справу (За Андре Теве). Носили довгу дівочу косу як ознаку вільної, незалежної жінки. Звідси — українська назва амазонок — Косачки, Косачі (на старовинній китайській гравюрі зображено постаті амазонок з товстими косами, що спадають через ліве плече до землі).

За віросповіданням — язичниці (сонцепоклонниці). За головних богів мали Дажбога, Велеса, Трояна, Перуна, Ярила.

За сучасною гіпотезою, амазонки — засновниці української козацької вольниці. Підтвердженням цього є рельєфне зображення давньоукраїнського козака з «оселедцем» (на тім'ї) та довгою косою, що спадає на плече. Це зображення, що знайдене в гробниці єгипетського фараона Хоремхеба (XIV ст. до н. е.), підтверджує припущення про походження назви «козак» від слова коса.

Щороку на свято Ярила амазонки мали шлюб з молодими скіфами. Виховували амазонки лише дівчаток. Хлопчиків віддавали скіфам або вбивали (за Геродотом) чи зумисне травмували (за Гіппократом). В п'ятнадцятирічному віці дівчаткам випікали праву грудь, аби молода войовниця могла б вільно володіти мечем і луком (звідси назва «амазонки» — «безгруді»).

Проти амазонок вели постійні війни греки, котрі прибували в гирло Дніпра з метою колонізації краю. Останню битву амазонок із греками описав Геродот. В цій битві перемогли греки й забрали полонених амазонок на корабель, аби повезти до Еллади й взяти з ними шлюб.

Коли вітрильники вийшли в Південне (Чорне) море, греки відзначили свою перемогу вином. Цим скористалися амазонки, що дружно повстали й перебили своїх переможців. Але невдовзі на морі здійнялася буря. Степові амазонки не знали морської справи, тому віддалися на милість стихії.

Управляти вітрилами вони не змогли, бо не знали як. Тож безпорадно бовталися морями, поки вітер та хвилі не винесли кораблі до берегів Меотійського озера, у бухту Кремни. Ступивши на землю, амазонки захопили табуни скіфських коней, погромили місцеві стійбища, деякі скіфські городища. Нині це гавань на Азовському морі поблизу села Ботієве Приазовського району Запорізької області. Тут археологи віднайшли скіфське поселення тих часів, тобто VII-III століть до нашої ери. Від придніпровських Скельок, де були знайдені фактичні сліди перебування амазонок, приазовське Ботієве відділяє відстань лише у п’ятдесят кілометрів.

Отже, у бухті Кремни войовничі вершниці вийшли на берег, але щоб почуватися у безпеці, їм були потрібні коні. Скіфські царі надіслали загін молодих скіфів з метою приборкати бешкетниць. Відбити коней у скіфів не вдалось – хлопці дали належну відсіч. Проте битви між амазонками і молодими скіфами не відбулося: обидва табори зійшлися й мирно одружилися. Коли скіфи побачили, що билися з жінками, одразу закохалися у них. Ті відповіли навзаєм, а побравшись, подружжя скіфів та амазонок залишили територію Царської Скіфії, і поселилися на землях за річкою Танаїс – сучасним Доном.

Але амазонки не захотіли жити «в приймах». Вони примусили своїх молодих чоловіків піти до батьків, «узяти належну частину майна», повернутися і «жити окремо». Так скіфські юнаки і вчинили. Тоді амазонки повели їх у дикі й суворі степи за рікою Рос (давня назва Волги).

Так утворилося нове могутнє давньоукраїнське плем'я, що дістало назву сармати (сар-мати, цар-мати — в назві відбилася сутність сімейних взаємовідносин: в родині сарматів головувала жінка). Найістотніші ознаки племені: жінки їздили на полювання й війну з чоловіками, носили чоловічий одяг тощо. Дівчина-сарматка не мала права вийти заміж, доки не вб'є ворога.

З часом старі амазонки намовили своїх синів і внуків напасти на Скіфію й відібрати в «розпанілих» батьків і дідів «свої законні землі». Загартовані за суворих умов сармати пішли війною й нещадно розгромили скіфів, які, захопившись збагаченням, в певній мірі втратили свої бойові здатності. Замість Скіфії утворилася Сарматія (лише на заході між Дніпром і Дунаєм зберігалася певний час Мала Скіфія).

Криваві битви між сарматами і скіфами, між синами і батьками — трагічна сторінка в історії стародавньої України як свідчення розбрату й самознищення нації.

Про амазонок і сарматів античні історики, географи, трибуни й письменники створили велику літературу.

Зокрема, (* прим. Ред.) Гіппократ (470—356 рр. до н. е.) підкреслює обізнаність амазонок з народною медициною. Він описує, як у дитинстві дівчаткам накладали на праву грудь розігрітий мідний інструмент, аби випалити безболісно грудь, внаслідок чого «вся сила переходила до правого плеча і правої руки». Гіппократ розповів, як амазонки калічили народжених ними хлопчиків, аби не дати їм потім можливості воювати проти жінок. Покалічених таким чином чоловіків амазонки використовували в ролі ремісників для таких робіт, які потребують сидячого способу життя.

Античний історик Лісій (Лисий, 459—380 рр. до н. е.) повідомляв, що амазонки першими винайшли залізну зброю й сіли на коня, чим довгий час перевершували своїх піших ворогів. Це дало можливість амазонкам захопити великі території, підкорити сусідні й віддалені народи. Це підтверджує Страбон (68 р. до н. е. — 20 р. н. е.), який зазначає, що амазонки свого часу захопили Малу Азію, Мізію, Лідію, Карію, а також значну частину Кавказу. Амазонки, за Страбоном, відіграли значну державотворчу роль в Малій Азії, де заснували багато міст.

Діодор Сіцілійський (1 ст. до н. е.) розгорнуто описує подвиги цариці амазонок Фемішкіри (Феміскіри), котра зі своїм хоробрим, мобільним жіночим військом «підкорила багато народів за Танаїсом» (Доном) і сама героїчно загинула в одній із битв. Ще більшої слави зажила її донька, яка з великим військом амазонок підкорила Фракію, частину Азії й завоювала Сирію. На ті часи військо амазонок сягало кількості 120 тисяч хоробрих войовниць.

Пише Діодор Сіцілійський і про велику царицю амазонок Пантесилаю, котра у бойовому союзі з царем Енеєм брала участь у Троянській війні й мужньо загинула у двобої з Ахіллом. «Це була остання амазонка»,— зазначає Діодор.

Діонісій Скіфобрахіон (II ст. до н. е.) пише про стародавні племена амазонок, які захопили Лівію «за багато поколінь до Троянської війни». Діонісій розповідає про царицю амазонок Мирину, яка на чолі свого війська, пройшла Єгипет і Аравію, підкорила Сирію, великим походом пройшла через Малу Азію, захопила Фракію і там загинула з частиною свого війська.

Велику увагу приділяють античні автори зв'язкам амазонок з Олександром Македонським. Зокрема, Діодор Сіцілійський пише про царицю «незвичайної краси і фізичної сили» Фалестру, яка прибула до Македонського в супроводі трьохсот озброєних подруг.

«Я прийшла,— заявила цариця Македонському,— аби мати від тебе дитину. Із усіх чоловіків ти здійснив найбільші подвиги. Немає в світі й жінки, дужчої й хоробрішої від мене. Мені здається, що від таких визначних людей, як ми з тобою, має народитися дитина, яка перевершить усіх смертних».

Олександр Македонський провів з Фалестрою тринадцять днів і з великими почестями та дарунками провів її в далеку Сарматію. Відомостей про їхню дитину античний історик не дає. Усі античні автори пов'язують історію амазонок з виникненням могутнього племені сарматів. Їм приділяють увагу і середньовічні історики.

А запорозькі козаки XVI—XVIII ст. у різних документах (зокрема в листах до польського короля) гордо йменували себе «нащадками сарматських царів», що свідчить про давнє українське походження сарматів, а отже, й амазонок.

Походження африканських, острівних та південноамериканських амазонок широко вивчав французький географ АндреТеве (1502—1592), який побував у Бразилії та інших країнах. На його думку, амазонки переселилися в Африку, на океанічні острови та в Південну Америку після падіння Трої.

Постаті амазонок втілені у багатьох творах світового образотворчого мистецтва, зокрема — в скульптурах античних митців Поліклета, Скопаса, Фідія та ін.

Амазонки відіграли велику роль в розвитку давньоукраїнської міфології. Як героїчні персонажі ввійшли до багатьох міфів і легенд Античного світу та Середньовіччя.

Повернулися на землі своїх пращурів через деякий час вже діти скіфів та амазонок, які себе називали роксоланами. За гіпотезою запорізького краєзнавця Володимира Шовкуна, за давнім звичаєм, роксолани кохалися після весняного рівнодення на повний Місяць, тож діти народжувалися у них у листопаді-грудні. Ті з немовлят, що виживали у холодну пору року, ставали воїнами – захисниками свого краю.Приміром, у війні з персами під орудою “царя всіх царів” Дарія, який завоював весь світ, амазонки були союзниками скіфів, і у 512 році до нашої ери разом перемогли загарбника. А уже в "нашій ері" амазонок – савроматів – в деяких сусідніх країнах стали називати сарматами, і аж до часів Речі Посполитої край запорозьких козаків – "благородних дикунів" – йменували Сарматією, а територію, зокрема, нинішньої Запорізької області – Роксоланією. Тож і сьогодні шукати амазонок треба саме на Запоріжжі, адже в жилах сучасних мешканців і мешканок цього краю тече благородна кров жінок, які однаково добре могли і битися, і кохатися.