Український танець

Український народ протягом століть створював самобутню культуру, яка відбиває його багатогранне життя. Одним з її найцінніших скарбів є танцювальне мистецтво. Кращі художні зразки народних танців збереглися і дійшли до наших днів. Вони стали невід'ємною частиною художнього життя Радянської України.

Серед танців, які побутують тепер, можна відзначити хороводи, метелиці, гопаки, козачки, коломийки, гуцулки, кадрилі, польки і ряд сюжетних танців – “Коваль”, “Гречка”, “Льон”, “Лісоруби”, “Опришки”, “Аркан” та багато інших.
Вчення зібраного хореографічного і музичного матеріалу дає можливість визначити три основних жанри українських народних танців: хороводи, сюжетні та побутові.

Український танець займає значне місце серед культурних надбань нашого народу. Широка популярність українського танцю в нашій країні та за кордоном пояснюється невичерпним багатством тем і сюжетів, щирістю, життєрадісним запалом, гумором. У танцювальних образах розкривається національний характер народу, відображаються явища, взяті безпосередньо з його побуту та праці, рідна природа тощо. Наявність яскравих побутових рис і особливостей, поєднаних з віртуозною технікою, надає українському танцю своєрідного колориту.
Танець – мистецтво, що існує в часі й просторі. Воно живе в момент виконання. Без виконання його можна уявити тільки на підставі свідчень. Протягом багатовікової історії народу танець збагачувався і видозмінювався. У ньому знаходили своє відображення героїзм боротьби, радість праці, ігри, пов'язані з різними порами року, ліричні мотиви.
Танці, що існують в Україні, можна поділити на три основні жанри:
• Танці хороводного плану (веснянки, купальські хороводи та інші);
• Сюжетні танці – відтворення явищ природи, народного побуту, тема праці, народна героїка тощо;
• Побутові танці (гопак, козачок, кадрилі, гуцулки, коломийки та інші).

Хороводи

Хороводи – один із найдавніших видів народного танцювального мистецтва. Виконання їх пов'язувалось колись з обрядовими діями, традиційною зустріччю весни (весняний цикл танців), відзначенням літа (купальський цикл танців), зустріччю Нового року. Найбільш поширеними були веснянки, гаївки, танки. Автори об'єднали їх під загальною назвою хороводи. Тепер хороводи втратили своє обрядове значення. Вони міцно увійшли в репертуар професіональних і самодіяльних виконавських колективів, особливо дитячих.

За темами хороводи можна поділити на три групи:
До першої належать хороводи в яких відображаються трудові процеси (“А ми просто сіяли, сіяли”, “Мак”, “Шевчик”, “Бондар”, “Коваль” та ін.);
До другої – хороводи, де відбито родинно-побутові відносини трудового народу (“Перепілка”, “Ой, гілля-гілочки”, “Пташка” тощо);
До третьої – хороводи, в яких знайшли всій вираз патріотичні почуття народу, оспівується рідна природа (“А вже весна”, “Марена” та ін.)
Ідеальний зміст того чи іншого хороводу розкривається піснею. У зв'язку з цим для хореографів-практиків текст в обрядових танцях має першорядне значення, бо він диктує хореографічний малюнок хороводу в цілому.

Хореографія хороводів

Хореографічний малюнок хороводів зумовлюється текстом. Наприклад, в тексті хороводу “Кривий танець”, говориться про те, що:
А в кривого танця
Та не вивести кінця,
Треба йому та виводити,
Кінця йому та знаходити і т.д.

Отже, зміст танцю пояснює його хореографічний малюнок: лінія, яку описували виконавці, мала вигляд кривої.
За таким принципом визначаються назви й інших хороводів.
Часто малюнок хороводу обумовлюється формою викладу тексту: якщо зміст тексту розкривається у діалозі, виконавці розподіляються на дві групи, або з них виділяється соліст-танцюрист, який виходить у центр кола. Коли ж зміст тексту розкривається у формі звичайної розповіді, то учасники водять хоровод без будь-якого розподілу на групи.
Текст відповідно впливає і на хореографічні засоби учасників хороводу. Так, наприклад, у хороводах, в яких відображаються трудові процеси, основну роль відіграє пантоміма-ілюстрація. За допомогою рухів і жестів розкривається зміст.
В групі орнаментальних хороводів виконавці відповідно до змісту тексту створюють візерунчастий хореографічний малюнок.
В деяких орнаментальних хороводах використовується відповідний до їх змісту реквізит. Так, наприклад, в хороводі “Марена” велике художнє значення має уквітчане гільце, навколо якого учасники снують тонкі хореографічні візерунки.
Мелодії хороводів, як правило, глибоко змістовні і емоціонально виразні. Разом з тим вони дуже прості, а тому й зручні для виконання.

Сюжетні танці

Цей жанр танцювального мистецтва українського народу виник пізніше, ніж хороводи.
В сюжетних танцях засобами народної хореографії відображаються конкретні явища з навколишнього життя і природи. Назва танцю визначається його змістом. Так, наприклад, танець “Лісоруби” дістав таку назву тому, що сюжетом його є трудовий процес рубання лісу.
В загальній композиції танців цього типу, тобто у послідовності танцювальних фігур, ясно видно логічний і чіткий розвиток сюжетної лінії.
Щодо тематики сюжетні танці можна розподілити на групи, де основною темою є:
А) праця (“Шевчик”, “Коваль”, “Косар”, “Лісоруби”, “Льон” та ін.);
Б) народна героїка (“Опришки”, “Аркан” тощо);
В) народний побут (“Катерина”, “Коханочка”, “Волинянка”, “Горлиця”);
Г) окремі явища природи і зображення виробничих знарядь селянина в дії (“Гони вітер”, “Зіронька”, “Віз” та ін.);
Д) звичаї птахів і тварин (“Гусак”, “Козлик”, “Бичок” та ін.).

Побутові танці

Побутові танці беруть свій початок в хороводах. Цей жанр найстаріший і є основою української народної хореографії. В побутових танцях відображаються істотні риси характеру українського народу: волелюбність, героїзм, завзяття, винахідливість, дотепність, нестримна веселість тощо.
Ці танці супроводжуються мелодіями, дуже різноманітними за характером і ідейно-емоціональним змістом, значна частина яких виконується в народі як самостійні інструментальні п'єси.
Побутові танці є невід'ємною частиною щоденного життя народу. Їх виконують на масових вечорах, гулянках і т.д.
До жанру побутових танців належать метелиці, гопаки, козачки, коломийки, гуцулки, верховини, польки і кадрилі. На основі спільних стилістичних особливостей хореографії та музики їх можна розподілити на три групи:
1) метелиці, гопаки, козачки;
2) коломийки, гуцулки, верховини;
3) польки та кадрилі.
В побутових танцях народ зовсім відмовився від тексту, залишивши лише окремі вигуки в кульмінаційні моменти танцю.

Хореографія побутових танців та їх характеристика

Побутові танці дуже різноманітні щодо хореографічного малюнку. Проте всі вони в своїй основі побудовані на одних і тих же танцювальних рухах: “перемінний крок”, “тинки”, “присядки”, “вихилястими”, “голубці”, “дрібушки”, “притупи” тощо.
Метелиця. Зміст танцю передається активною динамікою рухів, швидкою зміною фігур і різноманітними крутіннями, що ніби відтворюють хуртовину-метелицю.
Гопак. Назва цього танцю походить від вигуку “гоп!”. Танець в основному імпровізаційний. В народі танцюють так, щоб танцюристи один одному не заважали.
Гопак масовий танець, який у давнину виконувався лише чоловіками, котрі змагалися в стилі, спритності, мужності. Танець будувався за принципом, хто кого перетанцює. Танець-змагання, провідна роль належить чоловікам, які виконують складні рухи, присядки, стрибки, повзунки, технічне обертання. Мелодії гопаків часто змінюють свій характер: від мужнього й героїчного до радісного й запального.
В танці використовують стрибки, присядки і різноманітні примхливі крутіння. Ці та інші танцювальні рухи танцюристи намагаються виконати якнайкраще, і між ними ніби виникає своєрідне змагання, аналогічне до російського “переплясу”.
В минулому гопак виконувався тільки чоловіками і, поряд з метелицею, був одним з улюблених танців запорізьких козаків.
Тепер цей танець виконують жінки і чоловіки разом. Поряд з ним, гопак може виконуватись одним (обов'язково чоловіком), двома, трьома і більше танцюристами. Отже, у виконанні цього танцю основна роль належить чоловікам.
В сценічній обробці гопак має композиційну структуру, яка складається з окремих танцювальних фігур. В чергуванні цих фігур все підпорядковане тому, щоб зобразити в танці героїку, силу. Мужність тощо.
Козачок. Походження назви цього танцю пов'язане з життям воїнів-козаків. В кінці ХУІ, на початку ХУІІ століття виникла народна драма “Вертеп”). Це лялькове видовисько складалося з двох частин. Перша з них – варіант епізоду із “священної історії”, легенди про народження Христа. В другій частині центральним персонажем був козак-запорожець. Він добре грав на бандурі, співав і танцював. Цей танець дістав назву козачка. У “Вертепній” дії козачок характеризував молодечу відвагу, завзяття і невичерпний оптимізм непереможного козака-запорожця.
Коломийка. На відміну від інших народних танців, коломийка збереглась до останнього часу як пісня, інструментальна п'єса і танець. Дуже часто в народі всі ці різновидності коломийок об'єднують в одне ціле: під спів хору в супроводі оркестру танцюють коломийку. Отже, коломийка є однією з форм синтетичної народної творчості.
Текст коломийок найрізноманітніший що до змісту. Він складається з окремих строф (куплетів). Кожна строфа – це коротка зарисовка типового моменту, взятого з навколишньої дійсності. Зміст цих зарисовок відтворює різноманітні прояви життя народу в тих чи інших історичних умовах. Ці строфи мають між собою внутрішній зв'язок.
Коломийка-танець відзначається багатством танцювальних рухів, барвистістю хореографічного малюнка, жвавим темпом виконання, вражає глядача яскравим колоритом.
Гуцулка і верховина – в музичному відношенні є варіантами коломийок. Проте верховина, на відміну від коломийки і гуцулки, починається з широкого, ліричного за характером вступі у розмірі 6/8 або 3/4. Далі йде звичайна мелодія коломийки.
На Україні з давніх-давен люблять і цінять танці інших народів, особливо тих, які межують з Україною. Так. У нас охоче танцюють російські “Камаринську” і “Бариню”, білоруську “Лявониху”, чеську польку, польські краков’як і мазурку і багато інших танців.
Любовно й дбайливо зберігає український народ особливості танцювального мистецтва інших народів. Виконуючи російську частушку, чеську польку або французьку кадриль, він вносить деякі зміни в їх хореографічний малюнок і мелодичний матеріал відповідно до особливостей українського національного мистецтва.
Полька, яка широко побутує серед народу, в хореографічному відношенні дуже проста (складається з двох танцювальних фігур). Полька-танець сценічного типу створюється на основі народних польок з безлічі фігур (до 12-ти). В ній використовується принцип змагання (“перепляс”) між групами виконавців або парами, ускладнюється хореографічний малюнок.
Мелодії польок емоційно виразні і дуже різноманітні за змістом. Багато з них мають конкретну назву: “Тетяна”, “Попадя”, “Псальма”, “Військова”, “Соловейко” і т.д.
Кадриль, як і полька, широко побутує на Україні. Вона складається з багатьох фігур (до 12-ти) і відзначається різними хореографічними варіантами танцю. Музичний матеріал кадрилі в більшості випадків становлять пісенні мелодії (“Ой, не ходи Грицю”, “Баламуте” і ін.) в інструментальному викладі, а також мелодії польки тощо.)
Горлиця. Широко розповсюджений танець серед селянства та міщанського середовища. Був відомим уже в кінці ХVІІ ст. Згадує його в безсмертній “Енеїді” І.Котляревський. Документи ХVІІ ст. Розповідають про поширення цього танцю і серед запорізького козацтва. Виконувався він при дворах козацької старшини, не кажучи вже про міщанство, ремісництво та дрібне шляхетство. Знали його і при дворах польських магнатів. Зміст танцю. Дівчина, котру парубок запросив до танцю, стає посеред хати. Парубок танцює навколо неї навприсядки, то взявшись у боки, то плескаючи в долоні, то цокаючи підківками нога об ногу. Дівчина, що стоїть посередині хати, називається горлиця, отже, як бачимо, це сольний танець двох закоханих.