В Україні був власний “Джеймс Бонд”: все про українського розвідника Ріхарда Ярого

Замість англійця Джеймса Бонда, шпигуна №1, на кадрах із фільмів міг би бути український розвідник Ріко Ярий, і це ніякий не кіноперсонаж.

Історія його походження покрита таємницею від самого народження. Та і все життя Ріко – суцільна таємниця. Відомо лише, що він був шпигуном п’яти ворожих між собою розвідок та завзятим інтриганом.

Ріхард Ярий був другою людиною після Євгена Коновальця на початках діяльності Організації українських націоналістів. Він опікувався відносинами ОУН з іноземними розвідками та відповідав за фінансове забезпечення. Ріко зробив себе незамінним посередником у контактах українських націоналістів і Вермахту. Подейкують, Ярий навіть брав безпосередню участь у створенні української повстанської мережі у німецьких військах. Однак згодом він був звинувачений в українському сепаратизмі та заарештований гестапо.

Подвійний агент? Це занадто просто. Ярий, за деякими даними, був агентом, що працював на Україну, Велику Британію, Німеччину, Польщу та навіть на СРСР. Нібито радянська розвідка завербувала Ярого за допомогою його дружини – радянської шпигунки Ольги Шпильфогель. Окрім цього, Ріко мав стати послом відродженої Української держави в Японії і навіть заснував на Далекому Сході Маньчжурську Січ. Ось що про Ріко Ярого казав близький до Євгена Коновальця Володимир Мартинець:

У документах з архіву ОУН йдеться про те, що саме Ярий підмовив Степана Бандеру до розколу організації. Начебто через те, що «мельниківці» звинуватили Ярого в розкраданні каси ОУН і вимагали звіт. І, швидше за все, у цих звинуваченнях було зерно істини. Інакше звідки б у нього взялися вілли під Берліном і Віднем? Утім, під час суду за так звані фінансові зловживання Ярий нахабно заявляв, що, мовляв, гроші – це спадок його батьків і посаг дружини.

Але Ярий не був цілковитим антигероєм української історії. Саме він у 1934 році взяв у німецьких опонентів Гітлера гроші на вбивство Геббельса, а замість цього – ініціював убивство ворожого українцям польського міністра внутрішніх справ Броніслава Перацького. У 1941 році він намагався переконати голову штабу Верховного головнокомандування німецькими військами Вільгельма Кейтеля продовжити співпрацю з молодою Українською державою, проголошеною Бандерою у Львові. Подейкують навіть, що Ріко частенько задіював свої зв’язки, аби витягнути українських націоналістів з НКВС уже в часи радянської окупації.