Знання про священний героїзм і вічний полк Перунів

Мати Слава — віща птиця наших Пращурів. До появи Велесової Книги ми про неї нічого не знали, хіба що на стародавніх малюнках бачили казкову птицю з жіночим обличчям, часто в золотій короні. До нас дійшли різні її імена: Жар-Птиця, Птиця Гамаюн, Птиця Сирин, Птиця Алконост. Однак ми нічого не знали про її духовне призначення. Із текстів Велесової Книги можемо відтворити образ Матері-Слави, а також припустити, що в давнину міг існувати Богословсько-літературний твір "Слово про Птицю Вишню, що в Сваргу пурхає" (дошка 24-В): "Ось прилетіла до нас, сіла на дерево і заспівала Птиця, і всяке перо сяє різними барвами, так що вночі стає ясно, як вдень. А співає пісню до боротьби, то й будемо битися з ворогами" (дошка 8/2). "А Мати-Слава б'є о боки свої, навколо неї сяє світло до нас. І всяке перо іншої барви — червоне, синє, блакитне, жовте і срібне, золоте і біле. І та сяє, як Сонце Свароже, і колами йде посолонь. Та світиться сімома красотами, як заповідано Богами нашими. А Перун, уздрівши її, гримить у Небі яснім" (дошка 7-Е).

Посолонь — дослівно "по Со(л)нцю", напрямок за сонцем, тобто зліва направо. Перун, побачивши посестру, вітає її своїм громом. її ім'я Волхви й князі завжди згадують перед боями, промовляючи Слово перед полками, щоб підняти дух воїнства. Мати Слава — віща птиця, посланниця Богів, що співає воїнам "Пісню Ратну", а народу — Божественну славу; вона ж віщує майбутнє тим, хто вміє почути її таємну мову. Вона знає все на світі: про Сотворення Світу, Неба і Землі, про Богів Прави, Духів і героїв, людей і звірів. Мати Слава, як віща птиця, може пророчити наслідки бою, підказувати війську, як краще здобути перемогу. Вірогідно, такі перекази свідчать про якийсь невідомий нам спосіб ворожіння, при якому Волхви отримували відповідь: "Тут бо прилетіла до нас Птиця Божеська і прорекла: "Відійдіть на північ, і нападете на ворогів, коли вони підуть на села наші". Опісля так і було: зробили вигляд, що йдемо на північ, а (потім) напали на них і розбили їх" (дошка 6-А).

Подібне пророцтво є у дошці 8/3. Мати Слава, або Магура, Мати-Птиця, або Птиця Вишня уявлялася у вигляді прекрасної крилатої Діви у військових обладунках, яка співає закличну пісню, підбадьорюючи воїнів у їх прагненні до Перемоги над ворогом. Недаремно вона ще мала ім'я Перуниця — подруга Перуна, який завжди є покровителем мужчини-воїна. "Поки зорі сяють, співаємо хвалу Богам і Вогнищу Перуню, що є званий "потятич на вороги" (дошка 12). Потятич — слово, зрозуміле нам нині через форму потяти — вбити, тобто дослівно "знищувач ворогів". Саме Перун викував русичам той чарівний меч, яким вони завжди перемагають ворожу силу. Про це розповів русичам Отець Ор. якого Перун узяв до своєї Небесної кузні. "А бачив там Ор, як Перунько мечі кує на ворогів, і кувавши, рече йому: "Це стріли і мечі маєте на воїн тих, і не смійте боятись їх, бо знищу їх до полу" ... Це бо говорив Перунько і кував мечі і і Ору казав, і те Ор повідав Отцям нашим" (дошка 24-В).

Молитвою до Перуна починалася кожна битва: "Слава Богу Перуну вогнекудрому, який стріли на ворогів верже і вірно по стежці вперед веде, бо єсть Він воїнам суд і честь, і яко златорун, милостив — всеправеден єсть!" (дошка 11-Б). Із Перуном також пов'язане вчення про переселення душ загиблих воїнів, бо: "Це Він нас веде стезею Правою до брані і до Тризни великої по всіх полеглих, які йдуть у Життя вічне до Полку Перунового" (дошка 11-А). Тут зустрічаємося із поняттям Полку Перунового, яке ототожнюється з військом. Божественною армією, а також самим військовим походом чи битвою (прю). Звідси іі ім'я Перуна.

Полк Перуна живе у Сварзі вічно, бо до нього входять тільки хоробрі лицарі, які загинули на полі брані іі упали, затуливши свою рану рідною землею. Ця крихта (жменя) землі є їхньою перепусткою до Лук Сварожі і х. Смерть воїна за Рідну Землю дає йому безсмертя, тому смерті не боялися: "А по смерті своїй станемо перед Мар-Морією. та щоб сказала вона: "Не можу винити того, яко наповнений землею, і не можу його одділити од неї". І Боги, що там є, скажуть тоді: Се русич і залишиться ним, бо взяв землю до рани своєї і несе її до І Іави" (дошка 37-Б).

Страшно було стати рабом, бо раб по своїй смерті у всіх своїх наступних перевтіленнях залишиться лише рабом свого пана, а його душа також належатиме його рабовласнику, тому: "немає іншого вороття, аби лишитися при житті. Ліпше мертвими бути, бо живі працюють на чужих, а те — ніколи!" (дошка 8/3). Тут же згадуємо святі слова нашого Великого князя Святослава: "Ліпше потятими бути, аніж полоненими. Мертві бо сорому не мають" (Літопис Руський),

Після битви Мати-Слава ходить по полю прекрасною дівою Магурою, збираючи полеглих. Вона торкається своїм золотим крилом полеглого русича, цілує його в холодні вуста і підносить золотий кубок, повний Живої Води. Тоді Душа загиблого відправляється до Лук Сварожих. щоб поповнити Полк Перунів: туг, у Сварзі, він вічно житиме іі пам'ятатиме останній поцілунок Магури. "А Мати скликає до Лук Твоїх, Свароже великий! І рече йому Свароп "Іди, сину мій, до тієї краси вічної. А там побачиш, що діди і баби твої в радощах і веселощах, хоч досі гірко плакали, а зараз возрадуються з життя твого вічного" (дошка 7-Е). Це вчення про Священний героїзм, думаємо, було відоме ще іі нашим козацьким Предкам. Це Мати Слава вселяла у них віру в перемогу іі укривала їх Покровом своїх золотих крил.