5 книг української Незалежності

Гречило, Богдан Завітій. Наш герб. Українські символи від княжих часів до сьогодення. – К.: Родовід

У цьому 400-сторінковому альбомі – понад 700 ілюстрацій із більш ніж 50 музеїв, архівів і бібліотек України та світу. Про наш герб – ніби простий, але досі загадковий. «…Се оздоба питоменна, не запозичена, зв’язана з нашою тисячолітньою державною політичною i культурною історією», – писав Михайло Грушевський 100 років тому, коли Тризуб затверджено гербом УНР. Хоч йому ближчою була ідея цілком нового символу «творчої мирної праці в новій Україні» – золотий плуг на блакитному полі. Під час тогочасної дискусії, який із наших історичних символів гідний стати головним знаком новітньої української державності, «претендентами» передусім були три: галицький золотий лев, що спинається на скелю; київський архистратиг Михаїл, який на зламі XIX–XX ст. став сприйматися, як герб Наддніпрянської України; козак із мушкетом із часів Гетьманщини, який уже у XVIII ст. трактували як «національний герб». Про кожного з них в альбомі – по декілька десятків сторінок. Так само, як про мистців, яких наш герб надихав на створення його художніх інтерпретацій. Василь Кричевський, Георгій Нарбут, Юліян Буцманюк, Олекса Новаківський, Павло Ковжун, Петро Холодний, Роберт Лісовський, Микола Битинський, Ніл Хасевич, Михайло Михалевич, Микола Бутович, Мирон Левицький, Михайло Дмитренко, Святослав Гординський та ін. – їхнім роботам у цьому альбомі присвячено багато сторінок. А про Тризуб загалом – понад половину цієї книжки.

Роман Коваль, Юрій Юзич. Микола Міхновський. Спогади, свідчення, документи. – К.: Видавництво Марка Мельника

Мова у цьому унікальному виданні про ідеолога державної самостійності України, творця українського війська та української преси, автора першої у ХХ ст. Конституції України, адвоката Миколу Міхновського. У книзі опубліковано 26 текстів, які належать перу Міхновського, причому 12 оприлюднюються вперше. Також встановлено авторство Міхновського у 5 текстах, які раніше не пов’язувалися з ним. Крім того, публікуються два інтерв’ю Міхновського – за 1912-й і 1918 роки. 56 спогадів про нього, з них 9 уперше, 113 газетних згадок, а ще 8 спогадів, які уперше оприлюднено за часів незалежності. Олена Теліга ставила Міхновського в один ряд з Тарасом Шевченком, Оленою Пчілкою, Іваном Франком і Лесею Українкою. Поетка вважала, що Міхновський мав цивільну відвагу. І в його конфлікті з письменником Володимиром Короленком, якому Міхновський не подав руки як зрадникові нашого народу, була повністю на боці Миколи Міхновського.

Українська абетка. Малюнки Георгія Нарбута. – Х.: Видавець О. Савчук

Ця книжка — перше повне видання всіх відомих літер української абетки Георгія Нарбута, репродукованих з оригіналів, здійснене до 100-ліття від дня смерті митця. За її створення видатний український графік Георгій Нарбут (1886–1920), автор перших українських поштових марок і банкнот, брався двічі: 1917 року (14 літер) та 1919 року (3 літери). Тож це видання - не лише взірець бездоганної графіки, але й результат творчого шляху художника та його національної само ідентифікації. Адже за всі часи імперського фундаменталізму в мистецтві він «офіційно» належав до російського «Міра іскуств», де його наставниками були Білібін, Бакст, Добужинський, хоча найбільш плідним був саме його «київський» період. Саме у Санкт-Петербурзі він починав працювати над абеткою, кожна літера якої супроводжувалася відповідними малюнками слів, що з неї починаються: на «Г, Ґ» — гетьман, голуб, ґвинт, «К” — козак, кінь, корабель, «Л» — лев, лебідь, ліра, «Н» — негр, ножиці, ножі, «С» - слін, самовар, скриня. Саме «слін», так. «Пікантним сполученням української реальності з екзотикою та фантастикою», - вважав дослідник старовини С. Таранушенко абетку Нарбута. «…Г. Нарбут зобразив той край, який був відомий йому з відвідин дому та подорожей українськими селами й містечками, — додає автор передмови М.Філевич. — Тут домінує ностальгійне замилування руїнами, курйозно доповнене найнесподіванішими предметами, жартівливе протиставлення столичного і провінційного, європейського та українського». Слід додати, що далі планувалося створення ще й кольорової версії абетки, і автором навіть було зроблено кілька аркушів з неї, але під час більшовицької навали на київському помешканні Нарбута сталася пожежа. Згоріло все – і слони, і гетьмани…

Я. Калакура, О. Рафальський, М. Юрій. Ментальний вимір української цивілізації. – К.: Генеза

У цій книжці висвітлюється сутність ментального виміру української регіональної цивілізації, її феномен, історичні витоки й основні етапи розвитку від найдавніших часів до сьогодення. Викладено теоретико-методологічне, історіософське та історіографічне підґрунтя цивілізаційного осмислення ментальності українського народу. Досліджується еволюція ментального образу українців під впливом зародження писемності, прийняття християнства, формування козацтва, розвитку книгодрукування, університетської освіти, науки, міжконфесійного діалогу, засвоєння духовних цінностей епохи Ренесансу і Просвітництва, історіософії Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Грушевського та ін. Значне місце відведено аналізу регіональних культурних, духовних, психоповедінкових особливостей менталітету українців на материковій території та в діаспорі. Досліджуються руйнівні наслідки для української ментальності репресивної політики імперських та комуністичного режимів, голодоморів та войовничого безбожництва, показано форми самозахисту менталітету українців, їх спротив асиміляційним процесам.

Трансформація української національної ідеї. – К.: Наш Формат

«Трансформації», про які мова у цій збірці стосуються насамперед не життя, а виживання української нації в різних «державних» умовах. Оскільки жити завжди доводилося на «рідній, не своїй землі», то варіацій на тему майбутнього у наших провидців було чимало – від гетьманської архаїки до новизни президентської республіки. «Українські мислителі до кінця не прописали те, на яких засадах має існувати новостворена держава, і на яких саме ідейних основах повинно творитися нове суспільство, - зауважує укладач збірки Олесь Доній. - Тому Україна час від часу засвідчує чергову здатність до боротьби (майдани, відсіч російській агресії), однак збільшує своє відставання від країн євроспільноти. Можливо, варто не лише міняти політиків, а й навчитися працювати над цілями? Може, слід навчитися коригувати ідеї?» Загалом 30 відомих українських істориків, філософів, політологів, культурологів дають у ній власні відповіді на питання про те, як розвивалася «українська ідея», чому і на якому етапі вона загальмувала, і що слід зробити, щоб «українська ідея» знову стала «українською мрією».