Доля

Наталка сиділа на порозі і милувалася своїми квітами. Сонце ніжно пестило її сороміцьки оголені широкі стегна, лоскотало її великі груди, що просилися на волю крізь глибокий виріз. Чорну косу розкуйовдив вітер… Діти бавилися із сусідніми. А Наталка, ледачо потягуючись, думала свою думу.
Микола на 20 літ був старшим од неї. І, здавалося, зовсім охолов до Наталки, красивої молодої жінки у розквіті сил. Ну то й що, що вона значно погладшала після народження двох дітей. Але ж врода ніде не ділася…
– Наталю! – повернув до тями її чоловічий голос. Кум Максим підійшов до Наталки так близько, що вона відчула його дихання.
– Наталю, – тихо повторив він і ніжно провів її по оголеній нозі. Її ніби вдарило током. Вона вже давно не відчувала такого припливу почуттів. Не приховувала й відкриті для сонця частини тіла, а карі очі покірно дивилися на кума.
– Микола на рибалці, – трохи оговталася жінка. 
– Та я так, на хвильку… Йшов мимо…
Вони ще якусь мить дивилися одне на одного. Максим був майже ровесником Наталки. Стрункий, підтягнутий. Він раптово притис Наталку до себе своїми дужими руками.
– Вийди опівночі до березового гаю, – не то благально, не то наказово сказав чоловік і швидко пішов із двору…
До вечора у Наталки все валилося з рук: розбила горщик з геранню, розсипала гречку, та ще й пересолила борщ. Микола ще ніколи не бачив такої розсіяної дружини. Проте байдуже спостерігав за її нервовими рухами і розпашілими щоками…
Вночі, коли чоловік міцно спав, вона похапцем накинула халат і вислизнула з хати. Місяць зрадливо освічував двір і вулицю. Березовий гай був зовсім поряд, за городами… 
«А що, коли Максим пожартував?» – якоїсь миті промайнуло у Наталчиній голові. Та вагання були недовгими…
Максим її вже чекав поміж розкішної зелені. А Наталка так скучила за теплими обіймами і ніжними словами! Її м’яке податливе тіло міцно огорнули дужі чоловічі руки…
Закохані зустрічалися тоді, коли Максимова жінка працювала у нічну зміну. Наталка ж із своїм чоловіком спали у різних кімнатах, тому вийти непомітно вночі з хати їй було простіше.
Микола став помічати якийсь загадковий блиск ув очах дружини. Вона схудла, стала ще більш вродливішою. Одного разу він хотів було пригорнути її до себе, та Наталка сполохано вислизнула з його рук.
На осінь молодиця знову почала круглішати. Це нікого не дивувало, бо мала вона досить об’ємні форми. І тільки вона знала, що носить під серцем дитину, зачату від великого пристрасного кохання. Та Максим не дуже зрадів вагітності. Але коли дізнався, то вже був досить великий термін… Він майже охолов до Наталки, а з часом вони й зовсім перестали зустрічатися…
Микола, помітивши зміни, ніяк не намагався запитати, а коли все ж заговорив, то вона знизала плечима: «Ти що, не пригадуєш, як приходив у мою кімнату?» Він і справді пригадав свої сни, які часом навідували його вночі останніх півроку. «Невже то не все було сном?» – задумався він…
Якось запросили їх на ювілей куми Ольги. Наталка намагалася не видати свого сум’яття, жартувала і співала у компанії, як завше. Проте, рум’янцем покривалися її щоки, коли вони з Максимом зустрічалися поглядами. Підозра закралася в серце Миколи. Він став обминати кума, свого друга…
Навесні Наталка народила хлопчика. Двоє старших дітей радісно бавилися з братиком. А Микола прохолодно ставився до дитини, як і до жінки.
Минуло декілька років. Наталка з Миколою жили, як брат із сестрою. Ніби й хата одна, і господарство спільне, і діти… Вони й не сварилися. Але й близьких стосунків, щирості між ними не було… Та ще й після того, коли сусід не то жартома, не то серйозно сказав: «То твій найменший, Миколо, на кума більше схожий!» Здавалося, що всі про те знали, але нічого не говорили вголос…
– Тату, покатайте мене на мотоциклі, – прибіг до Миколи 5-річний Славко. Микола взяв дитину на руки і лагідно притис до грудей. У ньому відгукнулося неймовірно ніжне, батьківське почуття до малого. Вперше…
Ввечері, коли вже діти спали, Микола прийшов до Наталки, сів на її ліжко. А вона ніби й чекала його всі ці роки. Він міцно обійняв її гнучкий стан. 
– Вибач мене, будь ласка, – тільки й вимовив чоловік, і її пухке тіло покірно піддалося його сильним рукам.