Дві любові

Невигадана історія (Присвячую світлій пам'яті свого діда)

Михайло командував штрафною ротою, брав участь у страшних битвах. Здавалося, дивом виживав. При форсуванні Дніпра вдруге отримав контузію і складне поранення у груди та ліву ногу. Може це і врятувало йому життя. Бо ж тисячі життів забрали дніпрові води…

Важкопораненого непритомного молодого лейтенанта відправили до Харківського госпіталю. Декілька днів Михайло не приходив до тями. Галина, медична сестра, дбайливо доглядала за бійцем. Вона бережно робила йому перев’язки, і все молилася, аби швидше молодий хлопець прийшов до тями, аби Бог дарував йому життя.

Одного разу Галина, протираючи чоло вродливого незнайомця, не стерпіла і ніжно поцілувала його в уста. Михайло відкрив очі. Ніби з потойбіччя до нього поверталася його свідомість, він не міг збагнути, що з ним трапилося. Світло-карі очі молодого чоловіка зустрілися з блакитними очима медсестри. Вона зашарілася. Боєць попросив води...

Галина була окрилена. Вона часто залишалася на додаткові зміни. Її втома десь поділася. Невже вона закохалася? Вперше, і по-справжньому…

Михайлові рани виявилися досить глибокими. Після операції потрібен був час, щоб зрослися кістки. Галина із задоволенням возила свого підопічного на візку. Вони говорили про своє особисте життя, про свої родини… Та Микола виглядав дещо стурбованим. Після контузії він не міг пригадати останніх років з десять свого життя. Та лікар запевняв, що пам’ять має повернутися.

Михайло також усім серцем покохав молоду гарну дівчину. Вона дбала про нього, як здається ніхто й ніколи раніше. Вона вдихнула у нього бажання жити, незважаючи на тяжкі поранення.

Коли Михайлові дозволили ходити на милицях, він попросив свою рятівницю показати йому найближчі вулиці міста. То на колясці, то «на чотирьох» лейтенант слухав цікаві розповіді про Харків, про рідне село неподалік. Закохана, щаслива, Галина не могла приховати своєї радості. А коли вони проходили повз її будинок, вона запросила Михайла зайти на гостину. Медсестра разом із подругою жила у невеличкій квартирі після визволення Харкова. Її сусідка теж працювала у госпіталі. Квартира була на першому поверсі. На підвіконні квіти, вишиті подушки, ткана доріжка. «Як у мами в селі», — промайнуло в голові Михайла.

Галина пригостила свого гостя борщем і запросила відпочити…

Минуло чотири місяці відтоді, як Михайло потрапив до Харкова. Одного ранку до палати зазирнула кохана, щаслива і збентежена одночасно. Вона повідомила йому, що чекає від нього дитину. Що творилося у душі Михайла — описати неможливо: він радів, пригортав до прострелених грудей свою зовсім юну дружину (Бо ж вона на 10 літ була від нього молодшою). Але чому він відчував якусь тривогу, яка тисла йому серце.

За декілька днів до офіцера повернулася пам’ять. Вдома, на Київщині, його чекала дружина і маленька донька! Спогади, що наповнили його юну душу, не змінили ставлення до турботливої і щирої дівчини. Здається, він її полюбив ще більше. Проте й дружину кохав; і пригадує, як радів маленькій донечці…

Він не міг розповісти своїй коханій правди. Боявся, що не зрозуміє. Та й вона ж носить його дитину.

Михайло одужував. Його фізичні рани швидко загоювалися, а душевні все більше ятрили душу, розривали серце.

Після госпіталю молодому лейтенанту дали відпустку, аби відвідати рідних. І знову — на фронт. Він обіймав кохану міцно-міцно. Дівчині здалося, що вона більше ніколи не побачить свого Михайла.

Її листи, куди вона вкладала польові квіти, знаходили його на дорогах війни. Михайло писав, як палко кохає, як скучає, розповідав їй кумедні пригоди. Вона ж мріяла про побачення, вірила у швидке закінчення війни. Галина народила дівчинку. «Вона схожа на тебе, особливо очима», — писала вона в одному з листів…

Після закінчення війни Михайло повернувся на батьківщину. Листування з харківською дружиною загубилося десь на дорогах війни. Домашні клопоти, вчителювання у сільській школі, народження дітей, будівництво нової хати… З дружиною він жив у злагоді: допомагав, піклувався. Та все життя глибоко у серці тримав оту свою таємницю: швидкоплинне кохання і незаконну доньку, яку так ніколи й не бачив. Лише зрідка дружина запитувала; «Що тобі снилося, Михайле? Ти всю ніч кликав якусь Галину». Він запевняв, що любить лише її…

Михайло розповів свою історію кумові. Сльози котилися по щоках літнього чоловіка і щеміло зболене серце. Михайло прохав кума, аби той розкрив таємницю рідним лише після смерті.

Вночі чоловіка, батька і дідуся рятувала швидка від інфаркту. Від серцевого нападу Михайло й помер.

Історію про харківське кохання і доньку розповів кум синові Михайла. Але ж як шукати у великому місті сестру по батьковій лінії, коли відомо лише ім’я її матері?..