Під покровом небес

Всі імена у новелі справжні. Автор.

У роки Другої світової війни Марія Юхимович разом з чоловіком Мечиславом були у партизанському загоні, який дислокувався у лісах Бородянського району Київщини. Жінка виконувала роль зв’язкової. Марія легко орієнтувалася в окупованих німцями селах, знала кожну доріжку у лісі, адже ці місця їй були знайомі з дитинства. Дещо складніше стало взимку 1943, коли вона вже добре відчувала в собі дитину, яка мала народитися навесні. Глибокі сніги, заметілі і лютий холод дошкуляли усім партизанам. Та Марія, єдина жінка в загоні, мужньо трималася, тож про її вагітність майже ніхто й не знав. 10-річна Оля, старша донька, залишилася з матір’ю у селі. Марія зрідка забігала, щоб хоч на мить побачитися з рідними, а потім знову поверталася до лісу, де її чекав коханий і бойові друзі.

Зима того року видалася затяжною. У березні лежав сніг, трималися морози. І коли прийшов час народжувати, чоловік провів Марію до узлісся, звідки було видно рідне село Раска. Починало світати. Мечислав міцно притис дружину до грудей. Чи зустрінуться ще?.. Далі вона йтиме сама. А там, під лісом, на окраїні села, жила повитуха Горпина.

Бабуся впустила Марію до хати, завела до маленької кімнати. І, зрозумівши, що пологи вже почалися, поспіхом почала гріти воду, щоб приготувати першу купіль для немовляти. Та раптом у двері хтось голосно постукав. За вікном лунав крик чужою мовою. Сполохана повитуха наказала Марії не подавати жодного звуку, а сама швидко зачинивши за собою кімнату на клямку, відкрила двері карателям. Німці, зрозумівши, що у хаті більше нікого немає (бо ж знали, що жінка живе сама), виштовхали стареньку босоніж на сніг, а її хату підпалили. Невже хтось видав, що вона повитуха?... Розстріляли фашисти Горпину неподалік хати…

А в цей час у її хаті залишилася Марія Юхимович. Самотужки народила дитину, поспіхом загорнула її у якусь одежину, накинула свого кожуха, і, закривши рота, дивом вирвалася з полум’я на засніжене подвір’я. Ліс зовсім близько доходив до села. Марію закутав дим від пожеж, і вона непомітно розчинилася у лісі. Криваві сліди притрусив сніжок.

Незважаючи на холод, природа ніби оберігала її і немовля. Оповита вогнем, залишена одна у хаті, Марія не перетнула пуповину. Можливо, саме це врятувало маля від смерті. Вже посеред лісу породілля розгорнула свій згорточок, і вперше побачила, що народила дівчинку. Зубами перегризла пуповину і знову загорнула свою крихітку.

Пошуки партизанів нічого не дали. Вони відійшли глибше у ліс. Та новонароджену треба було годувати. А молоко не прибувало. Марія бродила лісом три доби, без їжі і на морозі. Дитині давала з рота розтоплений сніг і точила власну кров, спеціально розбивши пальця. У якусь мить жінка зрозуміла, що дівчинка не дише. Вона вирішила закопати немовля, але під тонким шаром снігу земля була мерзлою. Марія розгорнула дитятко, аби ще раз подивитися на свою кровинку. Все тільце вкрилося якоюсь кіркою, ніби коростою. Жінка побачила мурашник і розгрібши верхівку, загорнула у нього своє дитя.

Виснажена і голодна, не маючи сил на емоції, вона майже повзла лісом. І раптом… почувся плач. Десь взялися сили. Марія підбігла до мурашника, розгорнула... Те, що вона побачила, було дійсно дивом. Дівчинка лежала жива, а тіло було чисте і рожеве. Порпаючись у мурашнику, жінка розбудила комах, які ще спали; і вони не просто об’їли кірку, якою покрилася дитина, але й зігріли її, повернули її до життя.

P. S. Плач немовляти почули партизани, які забрали її до загону. Марія назвала доньку Людмилою.

Тоді, 19 березня, німці спалили лише декілька хат. 11 квітня 1943 року для села стало справжньою трагедією. Нацисти повністю зачистили с. Раску Бородянського району Київської області: спалили будинки, а понад 600 мешканців розстріляли. Що стало причиною повного знищення поліського села, у якому поруч жили українці і поляки? Можливо, те, що багато односельців було у партизанах? Вирватися з пекла вдалося небагатьом… Дивом залишилася живою і старша донька Ольга, яка все життя була найкращим другом молодшій сестрі Людмилі.

Полягло у боях з німецькими окупантами і багато партизан, серед них — Мечислав, який ніколи не бачив своєї доньки Людмили. Він разом із побратимами спочиває у лісі мальовничого Полісся. А через постійне вирубування лісу могилу рідним щороку доводиться довго шукати.

Людмила Мечиславівна разом з чоловіком виховали двох дітей; їм Бог подарував 5 онуків і 5 правнуків. Донька Ірина розповідає, що батьки жили душа в душу 57 років (!), і лише смерть мами (12 квітня 2017 р.) розлучила її з татом. У родині завжди панувала любов і злагода, ніхто ніколи не говорив підвищеним тоном. Хоча доля не завжди була прихильною до неї…