Поговори зі мною мамо

Олену, яку добре знаю багато років, я зовсім не впізнала. Молода, вродлива, життєрадісна, та негаразди і хвилювання видавали її великі карі очі: раніше грайливі, а нині сумні і згасаючі.

Побачивши мене у парку, Олена зраділа і збентежилась водночас. На моє «що трапилось?» довірливо почала розповідати про митарства останніх років. Як з’ясувалося, поділитися їй ні з ким: батьки не розуміють, у всьому засуджують, а подруг не залишилось...

У школі Олена завжди була першою: добре вчилась, була активною у спорті і позашкільному житті, гарно танцювала і співала. Вона — лідер, творча особистість і просто красуня. Зі сторони, здавалось, Олена купалась у батьківській любові і материнській турботі... Та насправді дівчина ніколи не говорила відверто із своєю матір’ю, не довіряла їй свої душевні переживання. Іноді хотіла життя покінчити самогубством, різала вени... Успішно закінчивши школу, вступила до вузу, вивчала іноземні мови. І хоча вона вміла принести настрій у компанію, мала багато друзів, але справжні почуття і проблеми відкривала лише щоденнику. Одного разу, посварившись із батьками, почула від них, найрідніших людей у світі: «Живи, як знаєш. Заробляй, як можеш...»

Та Олена не впала духом. На роботу за фахом, яка б дозволяла оплачувати життя у столиці, влаштуватись не змогла. Вона працювала офіціантом у нічному барі, а вдень відвідувала курси танцівниць. «Іноді погоджувалась на не зовсім привабливі пропозиції чоловіків, які відвідували наш заклад. Так стала заробляти більше. Та невдовзі підхопила венеричну хворобу... З роботи звільнили. Потрібні були немалі кошти на лікування. Мене пожалів молодий юнак, який жив на окраїні міста. Захистив, підтримав... Згодом він запропонував мені влаштуватись до нічного клубу танцівницею. Він забирав мене на іномарці під ранок додому. Життя ніби наладилося. З’явився непоганий заробіток... Але, у той час, коли я вдень відпочивала від виснажливої роботи, хлопець, якого покохала, покинув свою роботу і підсів на наркотики. Я ні про що й не здогадувалась. Зрозуміла лише тоді, коли він почав витрачати і мої гроші...» — розповідає моя співбесідниця.

Олена намагалася наладити стосунки із рідними, та гордість не дозволяла батькам пробачити доньці «за невдячність». Деякий час довелося побути у знайомих...

З Артуром познайомилася випадково. Після закінчення чергової нічної зміни на сцені, вона стомлено, але професійно посміхалася до публіки, а він, привабливий і самодостатній чоловік, запропонував їй залишитися з ним...

Артур мав власний бізнес. Старший від Олени на п’ятнадцять років, він здавався їй мудрим і розсудливим, умів вислухати і порадити. Він врятував її, вдихнув у її єство нові сили. Олена раніше ніколи не отримувала стільки уваги і подарунків! Іноді у відрядження до Європи Артур брав її із собою; здавалось, мрії здійнялися, немов у казці.

Чоловік сам виховував десятилітню доньку. Та не лякали Олену труднощі, бо відчувала себе в безпеці і затишку. А чужу дитину полюбила немов рідну. Мріяла про власних дітей... Проте на обстеженні у лікаря з’ясувалося, що завагітніти вона не може, як наслідок перенесеної небезпечної хвороби у минулому. Та про це Олена не насмілювалась сказати Артуру. А він не пропонував їй руку і серце. Про це якось не говорили, просто жили разом: він займався бізнесом, про який мало знала Олена, а вона дбала про нього і його дитину.

Незабаром чоловік запропонував переїхати до Німеччини. Більше року Олена прожила із «сім’єю» за кордоном. Саме про цей період вона пригадує із острахом: Артур напивався і по-звірячому бив її, ображав і принижував при дитині. Що стало причиною жорстокого ставлення до неї — не може ніяк збагнути. А можливо раніше він майстерно приховував своє істинне обличчя? Вона довго терпіла наругу і знущання, адже пожалітися нікому, пригорнутися нема до кого... «Найбільше хочу поговорити з мамою...» — і сльози покотилися з великих, але неймовірно зажурених очей Олени.

Зібравши останні сили, двадцятисемирічна жінка все ж вирвалася на Батьківщину. На неї ніхто не чекає, вона одинока серед знайомих з дитинства людей. Але впевнена, що стала сильнішою, що зможе вижити у цьому жорстокому світі. І неодмінно буде щасливою...