Тисяча років руської літератури

Тисяча років руської літератури – під такою назвою в архівному фонді Брюсельського університету зберігається документ скопійований в 1977 р. М. Скрипником.

Відомо, що документ відноситься до часів діяльності білоемігрантів Алі Ізенбека та Юрія Миролюбова, які дістали право перебувати там після революції 1919 р. До Бельгії разом з полковником Ізенбеком переїхало і його майно, серед якого були невідомі «Дощечки» з архаїчними написами. Вони були підібрані під час запеклих революційних боїв в маєтку Донець-Захаржевських в селі Великий Бурлук (Україна). «Дощечки» почав вивчати Ю. Миролюбов, переписував та фотографував їх, направляв копії цих текстів в профільні інституції та всебічно розповсюджував інформацію про унікальну знахідку. Так деякі документи по «Дощечкам Ізенбека» потрапляють до Брюсельського університету. Миролюбов отримує від університету люб’язну пропозицію передати до державної бельгійської установи оригінали матеріалів, які зберігалися в художньому ательє Алі Ізенбека. Для двох білоемігрантів, які мали лишень право на тимчасове перебування в іноземній країні й не маючи ніяких офіційних документів на антикварні «Дощечки», це могло означати, що стародавні речі без відповідних документів на їх походження могли перейти на користь Бельгії. Зрозуміло, такий стан речей був неприпустимий для Миролюбова та Ізенбека. Разом з цим, стає відомо що Ю. Миролюбов шукав по світу наукові інституції, які відносяться до України – його батьківщини та батьківщини самих «Дощечок». Нижче наводимо один з документальних фрагментів тих пошуків Української академії наук за кордоном:

(Фотокопія. 1) Лист Ю. Миролюбова до редактора газети «Нове Руське Слово» (з архівного фонду РО «Релігія Природи»).

Милостивий пане, пан Редактор.

Недавно у вашій газеті, «Н. Р. Слово» повідомлялося про відкриття Української Академії Наук. Я цей № відправив в Європу. На жаль, адреса цієї Академії я не записав.

Повідомте мені, якщо це можливо або адресу, або ж вишліть № газети, де б про відкриття Академії повідомлялось.

Академія знаходиться десь в Нью-Йорку.

Прикладаю 1 долар на витрати.

З щирою повагою, Юрій Миролюбов

Все ж під якими завісами не були приховані примірники тих далеких подій, рано чи пізно правда бере верх. І вже сьогодні в нашому розпорядженні є документи, які підтверджують що Брюссельський університет вивчав тексти «Дощечок», більш того робив об’єктивний науковий аналіз. Зрозуміло, що ці данні невідомі українським дослідникам «Велесової Книги», а для західно-європейських науковців певно вони непотрібні, хоча й відомі. Нижче подаємо архівний фрагмент під назвою «Тисяча років руської літератури»:

(Фотокопія. 2) Архівний фрагмент з Брюсельського університету. Скопійовано М. Скрипником (з архівного фонду РО «Релігія Природи»).

(Фотокопія. 3) Продовження архівного фрагмента з Брюсельського університету. Скопійовано М. Скрипником (з архівного фонду РО «Релігія Природи»).

«Д. Юков «Тисяча років руської літератури» (фрагмент)

…І ось ще одне надзвичайне повідомлення професора Г.Ф. Турчанинова з Ленінградського університету разом з австрійським семітологом А. Ірку виявив, що в районі на північ від Чорного моря існувала мало досліджена писемність із власним алфавітом, задовго до появи латинського, грецького та гіпотетично кельтського письма.

Обидва вчених стверджують, що алфавіти фінікійців, давніх греків та давньоєврейських людей походять від цього «малодослідженого» письма.

Це повідомлення безпосередньо пов'язане з новими дослідженнями книги Велеса науковцями Радянського Союзу.

Як відомо, книга Велеса – це збірник давніх історичних хронік, вигравіюваних на 35 березових дощечках.

Зміст книги Велеса настільки надзвичайний й незвичний, що його неможливо було вмістити в існуючі наукові погляди та терміни створені слов’янської писемності. Цей факт став причиною багатьох наукових сварок і навіть звинувачення у фальсифікації текстів книги Велеса.

З попередньо вивчених текстів книги Велеса ми дізнаємось, що стародавні слов’яни вважали себе нащадками життєдайного Бога Сонця – (Дажбога), і що вони шанують своїх предків – Богумира та Орія. Також у цих текстах описано багато походів і битв давньослов’янських племен.

Крім того, в історичних хроніках книги Велеса підтверджується той факт (відомий, до речі, з інших історичних джерел), що існує велика спорідненість між арійцями, які емігрували зі Східної Європи в Індію в другому тисячолітті до н.е., і стародавніми слов’янами, що знаходить свій відбиток у подібності матеріальних культур, в язичницькій міфології, в іменах Богів та багатьох предметах щоденного вжитку.

Копіював М. Скрипник, 16 липня 1977 року»

Довідка:

Д. Юков – співробітник відділення філології та філософії Брюссельського університету;

Г. Ф. Турчанинов – радянський лінгвіст, історик, доктор філологічних наук, професор;

А. Ірку – відомий австрійський семітолог;

М. Скрипник – дослідник «Дощечок Ізенбека».

З наукового архівного документа стає відомим, що задовго до староцерковнослов'янської мови на території України була відома писемність. Варто зазначити, що висновки двох провідних мовознавців Ірку та Турчанинова багато в чому збігаються з фундаментальними дослідженнями академіка О. М. Трубачова, викладеними в праці «Indo-Arica в Північному Причорномор'ї». Далі повідомляється, що дійсно «Дощечки» настільки надзвичайні, що «умовно» радянській академічній науці ватро відмовитись від своїх захищених дисертацій і переписати сотні книг по слов’янському мовознавству та історії. Звичайно ніхто не захотів отримувати пенсії старших наукових співробітників на взаєм професорських, то ж краще було відразу все заперечити.

Разом з цим, згідно з архівними даними Брюсельського університету фіксується факт вивчення текстів «Книги Велеса» та підтверджують історичні паралелі між відомими фактами арійського періоду та хроніками наведених текстів. Що ж, така вона наукова правда з різних кінців європейського континенту та вчених з різних політичних таборів.

До слова варто згадати деякі долі особистостей, які працювали на підтримку дохристиянської писемності слов'ян та особи, які заперечували це:

Підтримали «ВК»:

Г. Ф. Турчанинов – спочатку був виключений з комуністичної партії, як «не оправдавший доверия партии», а через деякий час був позбавлений роботи в Інституті мови і мислення ім. М. Я. Марра.

Ф. А. Ізенбек – помер у власному художньому ательє від невизначеної хвороби у віці 50 років. Після смерті ательє було пограбоване.

Ю. П. Миролюбов – був об’явленим живим фальсифікатором «Велесової Книги». Стояв на обліку в п'ятому управлінні КДБ СРСР, як ідеологічно небезпечний ворог.

М. Скрипник – вважався співучасником білогвардійської змови проти діючого режиму СРСР.

Заперечили «ВК»:

О. В. Творогов – Лауреат Державної премії в галузі літератури і мистецтва. Нагороджений Почесною грамотою Президії АН СРСР. Отримав посаду заступника директора ІРЛІ Академії Наук.

Л. П. Жуковська – Лауреат Державної премії РСФСР.

А. А. Алексеев – очолив слов’янську Біблейську комісію при Міжнародному комітеті славістів. Лауреат премії ім. А. А. Шахматова РАН.

А. А. Залізняк – отримав звання член-кореспондент АН СРСР. Лауреат багатьох премій та нагород.

Ф. П. Філін – широко відомий як «смотрящий» за ідеологією в рядах радянської науки. Мав військове звання майора. Лінгвіст В. А. Успенський характеризує Філіна, як «геніального лиходія», а його роль в історії радянського мовознавства визначає як «зловісну». Славіст С. Б. Бернштейн називає Філіна – «Нікчемною особистістю». На початку 60-тих років починається кар’єрний ріст майор у відставці Філіна. Він становиться директором Інституту мовознавства АН СРСР, а згодом директором Інституту російської мови АН СРСР. Водночас на виконання державного замовлення розгорається кампанія по ліквідації «Велесової Книги». Передові руйнівники «Дощечок» – Жуковська та Творогов, чи не випадково виявляються безпосередніми підлеглими «лиходія Філіна» (за Успенським), а перспективний критик-лінгвіст А. А. Залізняк в 60-х роках пише під пильним наглядом «старших товарищей» свою дисертацію в Інституті слов'янознавства АН СРСР. В 70-ті роки, коли вже вважалося, що справа по «Велесовій Книзі» зроблена, «товарищ Филин» отримує найвищу радянську нагороду – Ленінську Премію. Офіційно за те, що був серед редакційної колегії «Словаря современного русского литературного языка», неофіційно за те, що дійсно могло тягнути на такі нагороди! Була ще й премія імені А. С. Пушкіна за монографію про три братні народи – «Происхождение русского, украинского и белорусского языков». Кінець кінцем «хитрий і злобний інтригант» – як характеризував його лінгвіст І. А. Мельничук (теж підлеглий по Інституту мовознавства АН СРСР), залишається до кінця своїх днів почесним директором Інституту російської мови АН.

Ось так кувалася справа по фальсифікації «Дощечок Ізенбека», які так прикро описують історичні події в західній частині Русі, тобто на землях сучасної України. До цього ще й трипільська культура в 60-х роках почала масово набирати силу з приміткою – «Земля України – корінь європейської цивілізації», що ніяк не відповідало імперській концепції «трех братских народов» з поділом на великоросів та малоросів. Не могла мати Україна такі яскраві історичні сторінки та вільних, історично свідомих громадян.

Тож як би кому не хотілося, духовна сила «Дощечок Ізенбека» все більше буде притягувати до себе правдивих людей й надалі буде розкривати таємниці, здавалося б, вже засудженої «до страти» старослов’янської писемності та духовності.