Це якась кара! Сниться і сниться мені дивний сон. І ниньки знову. Встала втомлена, невиспана, наче мене побили! Мовби це по менí пуляли стрілами, наче це на мéне накидали аркан і затискали на шиї, потім прив’язаною до коня тягнули, а кінь щосили біг. Як мене боліло! Я вся була раною!.. А кругом – крик, лемент! І ріки крови… Це не сила витримати! Й хоча те видіння – лише сон, проте з цим уже треба щось робити!..

Може, до баби? Але куди? Всіх не будеш розпитувати. Врешті дізналася, що в сусідньому районі, у Перунах, є жінка, котра розуміється на снах. Вони ж, відунки, кожна має свою сферу діяльности. Зі снами не до кожної підеш.

І ось їду. Ще й пощастило: баба Віра вдома. Привітно зустріла, повела у світлицю. Каже, що й мати, і прабаба теж були знахарками: змовляли.

– Я прийшла, щоб Ви позбавили мене страшного сну, – починаю з порога. – Можете?
– Не всякого сну треба позбуватись... А ти розкажи мені, дитино, що тебе мучить. Сідай.
– Ой… Цей сон дуже лякає. Я бачу море крови, чую страшні крики людей. Їх катують, відрубують руки, ноги, голови, стріляють!..Страх!
– Чітко щось бачиш? Або когось…
– Сидить чоловік на високому кріслі, кричить і правицею показує, кого стратити, чию оселю спалити. Все навкруг тріщить і палає високими вогнями... Було, що снилися якісь скарби, котрі пливуть по великій річці. За ними біжать люди, ловлять їх, але не можуть зловити, щоб витягнути на беріг, тільки зводять руки до неба і кричать: «Сироти ми!», «Видибай, о Боже!», «Горе нам!». І снився хрест на моїй шиї. Він душив мене. Може, тому, що я не ношу його?
– Дурниця. Він усіх душить. Тисяча років… Можеш далі не розказувати. Це не сон, дитино, не сон.... 
– Як же «не сон»? Мені це сниться. Дуже часто. Як фільм. Щоразу – нова серія, як продовження. Я не хочу додивлятись його. Але він мене мучить. І мені хочеться дізнатися, що було далі, чим усе те страхіття закінчилось. Відчуваю, що я теж якось причетна, точніше – що він і мене стосується, той страшний «фільм». 
– Ти правильно відчуваєш.

Більше жінка нічого не сказала, лише пішла до круглого столика, котрий стояв навпроти дверей, і щось зашепотіла. 
Вслухаючись у її шепіт, я мимохіть дивилась на речі, розставлені на столі: слоїчок із житом, золотисті колоски і сухоцвіт у глиняній вазі, кругла, як сонце, хлібина на рушникові, мідні копійки, червона бинда, ножик, сіль... Біля стола – відро зі свіжою водою, яку щойно вніс її син.
Далі бабуся Віра сідає навпроти і тихо каже:
– Я так гадаю, що не треба тобі забувати сей сон. Бо він не твій. Не тільки твій. Він належить усьому народові. Це сон усіх українців, страшний сон, який не снився, а справді був і постійно нагадує нам про себе. Його не можна забувати.
– Але чому менí нагадує? Чому... саме я́? 
– Не тільки тобі таке сниться. Г’иншим теж. І мені він снився. Давно, коли я ще була в г’иншому тілі. Ти розказуєш – а я як бачу, тому й так одразу згадала його. Хтось сприймає се як просто сон і забуває, хтось задумується, а хтось і сам розгадає. Це твоя душа там була. Вона вже тоді жила, тисячу років тому, в чиємусь тілі, тому й болить тобі. І та біда не відпускає її, бо така вона в тебе, не черства, мусить не забути, а передати людям. Може, ти вибрана в богів. Май’ бути, така твоя роля в житті: не дати забутися цьому. Бо як’ забудемо, то пропадемо. Вже й так більшість забули. А пам’ять має не спати! Не дивися телевізор, бо й твою присплять. У нашого народу коротка пам’ять. Нарід за віки вже забув, скільки горя зазнав, і поклоняється своїм катам.

– Я зрозуміла… Але що ж менí робити? 
– Сей сон, доню, треба всім розказувати. Йому – тисяча років. Хтось почує і здогадається, про що він, а комусь тре’ буде розтолкувати. Завше розказуй, навіть якщо не снитиметься. Отак нас хрестили. Ти вже здогадалась? Добре, що прийшла, а не тримала в собі. Ні-ні, грошей не давай, бо це – не твоє. Я думаю, що коли відпустиш сон у люди, то й снитись не буде. Це він так проситься до людий, аби не забули. Має бути протистояння. І мусиш бути будителькою. Я – по-своєму, а ти – по-своєму. Тоді буде рух уперед. Такий шлях поступу. Іди з Богом. І хай бережуть тебе рідні Боги!

Джерело: збірка «РОЗВИДНЕНЬ», 2018

Медіа