Як рідні брати

Сергій і Артем зростали разом. У дитинстві бешкетували у сільському саду, у ставку ловили карасів...

Паралельно із навчанням у школі хлопці відвідували заняття музикою і спортом. Одним словом, були справжніми друзями. А колись, ще малими, надивившись кінофільмів, поклялися один одному, що не зрадять за будь-яких обставин.

Минали роки. Юнаки вчилися вже на другому курсі математичного ліцею. Одного разу на перерві до кабінету фізики зайшла Вона. Артем із Сергієм перестали говорити і стояли, мов заворожені. Вже згодом, Артем порівнював її з королевою, а Сергію здалося, що прекрасний ангел спустився з небес. Класний керівник представив новеньку студентку, яка приїхала з іншого міста і житиме у своєї тітки. Вікторія, саме так звали незнайомку, також подарувала хлопцям погляд своїх великих синіх очей. У товаришів зав’язалися дружні стосунки з дівчиною. Вони разом ходили в кіно, до театру. Запала русява красуня до серця обом. Та Вікторія обрала Артема, більш запального і впевненого в собі. Сергій же більше мовчав, особливо коли поруч була Вона…

Через декілька років відбулося весілля. Сергій був за старшого боярина у свого друга. Веселощі, танці, вітання… Та хлопцеві було на душі не радісно: він проганяв грішні думки, які лізли у голову, так-сяк виконував обов’язки старшого дружки, але крадькома все поглядав на наречену. Він не бачив навколо себе дівчат, які крутилися біля нього, — перед ним стояв образ тієї, яку потайки щиро кохав…

Молодята відправилися у весільну подорож, а Сергій, аби вгамувати свої почуття, після роботи відвідував тренажерний зал. Життя ніби ввійшло у свою колію. «Дружба — це найголовніше! Мати такого товариша, як Артем — справжній подарунок від долі», — переконував сам себе юнак.

— Сергію, чому ти не одружуєшся? Навіть на дівчат не дивишся. А он їх скільки гарних! — запитав якось Артем саме на дні народження своєї дружини. Погляди Вікторії і Сергія зустрілися, він залився густим рум’янцем. Чи прочитала вона щось у його очах? Але очі опустила і теж почервоніла.
— Та я ще встигну! — коротко, намагаючись пожартувати, відповів…

Незважаючи на свої почуття, Артем щиро радів з друзями, коли довідався, що Вікторія чекає первістка.

Та одного дня хлопцям прийшли повістки. Визволяти Донбас друзі пішли, звичайно, разом. Страшне слово війна прийшло у життя Вікторії так зненацька і отруїло щасливі миті очікування дитини. Вона хвилювалася чи не найбільше. Можливо, щось відчувала?..

Про героїчну загибель чоловіка поблизу Слов’янська майбутня мама дізналася, коли вже оформила декретну відпустку. Українські воїни потрапили до засідки ворога. У бою і поліг молодий юнак, який так і не побачив своєї ще ненародженої дитини…

Як вдалося пережити їй горе втрати коханого, — знає хіба один Бог. Сергій підтримував Вікторію, як тільки міг. Після загибелі друга йому дали невелику відпустку.

Якось йдучи парком, Сергій обережно взяв Вікторію за руку і тихо сказав:
— Давай будемо жити разом. Як брат і сестра. І тобі буде легше, і дитина народиться не безбатченком. Мені бабуся розповідала, що ще у прадавні часи, коли помирав старший брат, то його дружину і дітей забирав молодший. Ми ж Артемом — як рідні брати, — він ніжно взяв її за руку, а вона міцно притислася до його змужнілого тіла і тихо заплакала…

Одружилися вони після народження доньки. Чи то люблячі, чи то дружні стосунки вони не можуть приховати від стороннього ока: він завжди тримає її за руку, вона ж неприховано-щиро дивиться йому у вічі. А поряд щебече щаслива маленька донечка.