Як відчути себе богинею у файному місті

Через велику кількість новітніх релігійних течій, отримати дзен, чи зробити епохальне відкриття тут можна скрізь. 

- Ти не духовна людина! - кричить мені в спину сусідка.
Ну, ясна річ, я згодна - не до поривань і злетів духовних, коли спішно тягнеш з базару чотири торби, два пакети і наплічника. Та ще й, якимось дивом, на ходу пояснюєш мамі по телефону, що 15 - то завтра, а сьогодні, навіть, якщо вона подзвонить ще раз, лише 14 березня.
І тут зі мною хочуть поговорити про Бога. Тобто, про те, що лише в їхній церкві Він правильний та автентичний. А я про Нього нічого знати не хочу. Бо - недуховна.
А мені ледве духу вистачає тягти торби.
- Надю, - кажу. - Я все знаю. Я сама - прообраз богині.
Надя нервово хреститься, плює тричі через ліве плече і тупає ногою на чорного кота, який хоче перебігти стежку.
- Господи!!! Та це ж гріх який гріховний!
- Та правду кажу. От ти глянь на мене! Що бачиш?
Надя для порядку хреститься і дивиться на мене пильно з-під мохерової шапочки:
- Грішницю бачу!
- Чорта з два! - гиркаю. - В тебе затуманена свідомість. Подивись: я - жінка. В мене в руках пакети, торби, наплічник і телефон. І ще ось бачиш - кульок з печінкою?
- То й шо? Ти з базару ідеш.
- От! - дивлюся їй в очі. - Я, Надю, не просто іду з базару. Я йду, як богиня. Ну, ок - як прообраз бога. Бо я, Надю, відчуваю себе Шивою. Ось! Я, взагалі, вважаю, що індуїсти свого Шиву придумали, коли побачили як українська жінка йде з базару. Так що не заважай богині крокувати додому. Їй ще роботи й роботи. Світ творити, ага. Браму пофарбувати, борщ варити, вареники ліпити для Вішни, у безсовісного Ганеша зошити перевіряти...
- Боже! Ти бачиш ? То кінець світу недалеко! Покайся!
І вона далі чимчикує за мною, повторюючи якісь правильноцерковні мантри. І поміж тим розказує, що ніяких богів, окрім єдиного немає. А він є тільки у них в церкві. Бубонить і бубонить.
А я повзу зі своїми торбаками і пояснюю мамі, що до Теплого Олексія землю копати не можна, бо кроти померзнуть.
А Надя все про кінець світу, і про те, що я недуховна.
І тут я помічаю, як з кулька, що в ньому печінка, капає на бруківку кров. 
- Надю, - кажу. - Або ти заткнешся, або я з Шиви перетворюсь на богиню Калі.
Надя хреститься тричі і так само тричі плює через ліве плече:
- Покайся негайно, бо кінець світу скоро. Піст великий надворі...
- Отож, Надю. Великий піст. А я по життєрадісних нервах та убойому настрої - вже Калі. І, якщо ти не хочеш, щоб твоє життя стало однією страстною п`ятницею, то тікай. Бачиш - кров? Так ось: то не просто печінка, то печінка попереднього неофіта вашої церкви.
І що ви думаєте? Вона, зовсім не бентежно так, перейшла на другий бік вулички і тут же домахалась до молодої мами з візочком.
А я не духовна..