Зустріч

Вона брела темними вулицями міста, спустошена й обдурена. Тихо шелестів рясний літній дощ. Вона змокла до кістки, та, здається, зовсім не помічала того. Їй було байдуже.

«Як так могло статися, що Він зрадив із її найкращою подругою?.. Я ж завжди ділилася з нею своїми думками і мріями, довіряла їй найсокровенніше. А як Він міг так учинити зі мною?.. Я повірила у щирість Його почуттів…» — думки роїлися в голові і ніяк не давали прийти до тями.

…Минуло 5 років від закінчення школи. Липневого вечора, як і домовилися, вирішили відсвяткувати у кав’ярні свій перший напівювілей. Змужнілі і дорослі, однокласники зібралися майже у повному складі. Пригадували шкільні роки: пікніки й екскурсії, вечори й екзамени. Клас був дружнім, тому було що згадати. Розповідали про свої перші успіхи і досягнення. Сміх, шампанське, танці…

Вечір підходив до завершення, коли до кав’ярні під’їхав на машині Андрій. Оксана зраділа і водночас збентежилась. Вона підбігла до нього, обняла і повела знайомити з однокласниками.

Черговий раз випивши за зустріч, оголосили «білий танець». Оксана не встигла й отямитись, як її подруга вже запросила Андрія на вальс. Вони кружляли у танці (Андрій досить добре вальсував), не відриваючи своїх поглядів один від одного. Їхні тіла немов злилися в одне ціле, тому це одразу помітили всі. Оксані здалося, що вони топчуть її серце, розривають душу. Вона намагалася відігнати від себе ревнощі, розмовляла з однокласниками, та тривога не полишала дівчину.

Танець, який для Оксани видався нестерпно довгим, нарешті закінчився. Та її коханий за руку повів Світлану на вулицю, неначе забувши про Оксанине існування.

З Андрієм вони зустрічалися вже півроку, проте, вона чомусь не наважувалася познайомити її із своєю подругою… Оберігала свою любов від сторонніх очей і навіть знайомих. Та не вберегла…

Те, що вона побачила, було для неї більш, ніж образою: Андрій міцно обіймав її подругу і тихо шепотів ті ж самі слова, які ще вчора говорив їй.

…У страшному напівзабутті, зовсім змокла, вона брела нічним містом. Темряву раз-у-раз прорізали фари машин. Раптом авто зупинилося поряд із дівчиною. «Оксано!» — ніби крізь сон почула вона. Молодий чоловік вибіг їй назустріч. Оксана впізнала однокурсника Вадима. Він загорнув її у свій піджак, допоміг сісти до машини.

…Вадим підхопив на руки дівчину і за мить виніс на третій поверх. Він нічого не розпитував, а просто запропонував побути деякий час у нього, доки вона прийде до тями.

Так, у спокої і гармонії, минула її відпустка. Кожного ранку Оксану зустрічали квіти біля ніг і закоханий погляд Вадима, який благав її не йти, а дочекатися вечора. І вона не йшла, сама не знаючи чому. Подарунки, цікаві прогулянки… Вадим навіть не наважувався обійняти її…

«Будь моєю дружиною», — нарешті наважився сказати.

…Щасливе подружжя не могло намилуватися маленькою донькою, яка бігала у парку поміж дерев і збирала багряне листя, щось весело наспівуючи.

«Оксано!» — пролунало за спиною у жінки. Вона озирнулася. Андрій змужнів, здавалося, став ще вродливішим. Якусь мить стояла нестерпна пауза. Вадим дивився то на дружину, то на незнайомця…

«Вибачте, ви обізналися. Я вас не знаю», — неначе грім серед ясного неба пролунало над головою Андрія…