На початку була пітьма - вічна й безмежна. Ні Землі, ні неба, ні Сонця. Тільки - морок. Густа, холодна й безконечна ніч. А її пронизувало Око.
Звідки летіло воно? І - куди? Нізвідки і в нікуди? І де взялося воно?
Наймудріші волхви Оріани казали так: "Око було завжди, воно було вічно. І з Вічності воно летіло і у Вічність".
А Заратустра потому вже додав: "Воно летіло з далеких Старих Світів, аби утворити Новий Світ".
Мабуть, так. ' Бо Око, пролетівши чорне безмежжя впродовж безконечної кількості часу і не знайшовши краю пітьмі, одного разу спинилося. І пустило Сльозу. Чисту-пречисту Росинку. З неї вродилося диво: Першоптах і Першобог - птиця Сокіл.
Його золотаве пір'я осяяло непроникну ніч.
Сокіл розправив крила і кружляв над Оком.
І пустив Сокіл золоту Сльозу-Росинку, що впала на Око. І вмить розрослося воно у великий острів серед мороку.
І пустив Сокіл срібну Сльозинку, і впала вона посередині острова, де утворилося озеро Живої Води.
І пустив Сокіл зелену Сльозу-Росинку, і від неї проросли дивовижні квіти й густі високі трави на острові й берегах озера.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira