Наша дума не вмре, не загине

Думи – це ліро-епічні твори української усної словесності про події з життя козаків XVI-XVIII століть.

При цьому козацька дума є жанром суто українського речитативного народного героїчного епосу, який виконували мандрівні співці-музики: кобзарі, бандуристи, лірники в Центральній і Лівобережній Україні.
Очевидно, що думи з'являються одночасно з появою козацтва наприкінці XV – початку XVI столітть. У теперішній час збереглися лише згадки про думи XVI століття в різних письмових джерелах, але жодного повного тексту на сьогодні немає. Найдавніша згадка про думи зустрічається в хроніці польського історика С. Сарницького "Аннали" (1587 рік). В анналах Сарницького дума про братів Струсів згадується під 1506 роком, тобто майже в один час з першими літературними згадками про саме козацтво.
Саме слово "дума", починаючи з кінця XVI століття, зустрічається в творах тогочасних авторів з означенням "українська", "козацька", "запорізька". Так, у збірці польскомовного поета А. Чагровського "Treny i rzeczy rozmaite", виданій 1597 року, є вірш про українського козака під назвою "Дума українна". Проте в науковий обіг термін був введений лише у ХІХ столітті М. Максимовичем, саме він виділив думу в окремий фольклорний жанр. 
Перший відомий запис знаменитої думи про козака Голоту датується 10 січня 1684 року. В рукописній збірці Кондрацького кінця XVII століття, віднайденій в архіві Ягеллонського університету в Кракові, зафіксовано чотири зразки дум з Волині. Цей збірник був виявлений і опублікований академіком М. Возняком у 1927 році.
Та коли ж з’явилася перша збірка українських дум? Десь між 1804-1808 роками український історик і етнограф В. Ломиковський записав 13 дум і 3 пісні від невідомого кобзаря, але, на жаль, вони не були опубліковані. Зберіглася рукописна збірка цих дум "Повести малороссийские числом 16. Списаны из уст слепца Ивана, лучшего рапсодия, которого застал я в Малороссии в начале 19 века". Цей збірник був відомий записувачам і дослідникам фольклору, бо поширювався в багатьох рукописних варіантах, але вперше його опублікував П. Житецький лише 1892 року в журналі "Киевская старина", а у 1893 році видав окремою книжкою.
У 1814 році збиранням дум на Полтавщині займався етнограф і публіцист князь М. Цертелєв. Він видав свої записи в Петербурзі окремою книжечкою під заголовком "Опыт собрания старинных малороссийских песен" у 1819 році, куди увійшло 9 дум і 1 пісня. Це була перша публікація українських дум. Дослідник ставив українську думу вище найталановитіших романів і поем, оскільки, як він відзначив, ці пісні демонструють "геній і дух народу". У передмові до збірки він писав: "В этих песнях видно поэтический гений украинского народа, дух его, обычаи ... и наконец, та чистая моральность, которой всегда отличались малороссияне и которую тщательно сохраняют до этого времени, как единое наследие предков своих, уцелевшее от жадных народов, их окружавших".

Потім думи з’являються у збірках М. Максимовича, І. Срезневського, П. Лукашевича, А. Метлинського, М. Костомарова, В. Антоновича та ін.
У 1856 році М. Маркевич видав у Києві збірник "Южно-руські пісні з голосами", де була вміщена дума "Проводи козака" і музичний супровід до неї. Це вважається першою публікацією мелодії дум.
У 1870-90-х роках було записано низку нових варіантів дум. Найґрунтовнішим на той час було видання "Исторические песни малорусского народа с объяснениями Вл. Антоновича и М. Драгоманова" (1874-1875), де упорядники вмістили майже всі відомі думи з коментарями історичних реалій. У 1897 році у Чернігові вийшов збірник "Думи кобзарські" Б. Грінченка.
Цікавим є проект, пов'язаний з іменами Лесі Українки, яка у 1908 році на власні кошти зорганізувала експедицію для записування дум на фонографі, та Ф. Колесси, який здійснив цей задум на Полтавщині. Результатом їхньої спільної праці стало двотомне видання текстів дум з мелодіями "Мелодії українських народних дум", яке вийшло у Львові в 1910 і 1913 роках.
Найґрунтовніше наукове видання дум у ХХ столітті здійснила Катерина Грушевська, до якого ввійшли "усі відомі записи дум, розкидані у старих виданнях, доповнені також ще недрукованими записами", що вийшло у 2-х томах 1927 і 1931 року у Харкові. Але, на жаль, воно було вилучене з бібліотек, а дослідниця репресована.
Згодом, у 30-х роках минулого століття радянською владою були знищені й останні виконавці українських дум – кобзарі та лірники.
Та думи не стали реліктом старовини, вони й сьогодні продовжують активне життя, як неперевершені мистецькі витвори народу, виховуючи в українців патріотичні почуття та формуючи у них високі естетичні смаки.