Не мертвим, а живим. Краще б ненародженим. Декотрим землякам моїм в Україні. Моє недружнє посланіє

Пророк Тарас Шевченко передав це через Володимира Горбатюка, Волхва і Кобзаря , у ніч з 21 на 22 червня 11009 року Дажбожого.

О, лицеміри, словоблуди,
Навіщо іменем моїм
Благословляєте, паскуди,
Діла мерзеннії свої?

Ви не втомилися щосили
Цей світ розп’яттям добивать?
Забули? Я хотів кропилом
Вкраїнську хату вимітать!

Всі багряниці – на онучі!
Ікони – в піч! З кадил – люльки!
Вас у Дніпро з моєї кручі
Я поскидав би залюбки!

Ви вже мене святим пророком
Готові канонізувать,
А вірш “Ликері” ненароком
Вам не доводилось читать?

Та ви, невольники недужі,
І далі, мов свиня в калюжі,
В своїй неволі хропете.
Я ж Кобзаря дав не на те,

Щоб ви на ньому міцно спали,
Храми, палати будували
Та візантійство прославляли!
Не хочу ваших я церков,

Молитви рабської не треба,
Мій храм – природа, купол неба;
Для ряс і золотих оков
У ньому вільних місць немає,

Бог без попів благословляє
Молитву щиру.
Схаменіться
За себе добре помоліться,

Щоб Бог вам совість врешті дав,
А я вас більш не проклинав!