Таємниці Тараса Бульби: прототип героя, антисемітизм та античні мотиви

Повість Миколи Гоголя «Тарас Бульба» абсолютна більшість з нас знає ще зі школи. Але хто, будучи школярем, вникає в програму з літератури?

Адже завжди знайдуться куди більш цікаві заняття. Тим часом, навколо цієї повісті до сих пір залишається чимало таємниць і загадок, на які можна пошукати відповіді. Спробуємо це зробити.

Прототип

Мало хто знає, що у гоголівського полковника Тараса Бульби був свій цілком реальний прототип. На прізвище, що цікаво, Гоголь. Більш того, козак Остап Гоголь навіть доводиться Миколі Васильовичу далеким предком. Так що письменник, в якійсь мірі, надихався історією власного роду.

Про дитинство і молоді роки Остапа нам нічого не відомо. На історичній арені він виникає разом з початком повстання Богдана Хмельницького, як ротмістр в кавалерії польського воєводи Самуїла Калиновського. Досить швидко козаки Калиновського на чолі з Гоголем перейшли на бік повсталих.

У наступний події полковник Гоголь брав вкрай активну участь. В основному, по адміністративній частині. Саме йому історики приписують створення боєздатної армії і ефективних військово-адміністративних інституцій на Правобережній Україні. Навіть після того, як польський король пообіцяв на карати своїх колишніх офіцерів, які перейшли на бік Хмельницького, Гоголь залишається з запорожцями, звільнивши від поляків Поділля.

Після смерті Хмельницького серед козаків починаються бродіння. Деякі повертаються на службу до поляків, інші чекають допомоги від московського царя. Залишаються і принципові прихильники незалежності. Саме в цей період і починається та частина біографії Гоголя, яка стала основою для «Тараса Бульби».

Ні, ніхто з його синів не зраджував Україну через любов до польської панночки, а сам Гоголь не вбивав своїх дітей. Але двох його синів польський гетьман Потоцький досить довгий час тримав заручниками в Львові, шантажуючи Гоголя. Саме тому полковник був змушений періодично допомагати поляками у війні проти козаків Правобережжя, періодично повставали проти Речі Посполитої.

У 1671 році, після того, як Остап знову спробував вирватися з-під влади поляків, майбутній король Ян Собеський взяв штурмом Могильов, де і був убитий один з синів Гоголя. Звичайно, його вбивав не батько. Після цього Остап, зломлений смертю сина, остаточно переходить на бік поляків і виходить грамоту на володіння селом Вольховец на Хмельниччині.

Саме ця грамота через сто років потрапила в руці діда Миколи Гоголя, Опанаса Дем’яновича. І саме розповіді діда і батька про славне предка, зародили в молодому письменнику інтерес до історії свого роду. Уже в Ніжинському ліцеї Гоголь по крупицях зібрав інформацію про життя свого предка, які і лягли в основу «Тараса Бульби».

Гоголь і цензура

Відомо, що у повісті було дві редакції, які докорінно відрізнялися один від одного. Очевидно, що перший текст «Тараса Бульби» 1835 року істотно не сподобався російської імперської цензури. Адже там образ самого Тараса виходив досить бунтарський і принципово український.

Тому в другій редакції 1842 року автору і довелося вкласти в уста козацького полковника слова про «велич російського народу» і єдність із ним. А Україна була замінена на «південну Росію». Гоголя не варто звинувачувати за це, він був всього лише простим письменником проти величезної репресивної машини, яка могла поховати його творчі задуми в один момент. А то і його самого, разом із задумами. Але сам випадок, звичайно, показовий.

Гоголь – антисеміт?

Незабаром після публікації повісті на Гоголя посипалися звинувачення в антисемітизмі. Сипалися вони і потім, після смерті письменника. Публіцист та лідер правого сіонізму Володимир Жаботинський говорив, що «нічого подібного за жорстокістю не знає жодна з великих літератур».

Та й за нинішніми мірками текст «Тараса Бульби» дійсно здається надмірно жорстоким і нетерпимим до євреїв. При цьому сам Микола Васильович антисемітом не був, тому питання про те, чому він з таким веселощами описує сцени єврейських погромів, залишається відкритим.

На цей рахунок є різні думки. З одного боку, письменник цілком міг просто хотіти показати звичаї того часу, коли антісмеітізм був чимось само собою зрозумілим.

Але з іншого, все може бути набагато складніше. Ряд літературознавців, в тому числі, і, наприклад, Михайло Едельштейн, вважають, що Гоголь просто писав класичний античний героїчний епос. А в епосі, за законами жанру, головних героїв повинні оточувати вороги і негідники. Адже не тільки євреїв рубають козаки Бульби. Під роздачу потрапляють і татари, і поляки, і, в цілому, все, крім самих запорожців. Умовності жанру, нічого не поробиш.

Античні мотиви у Гоголя помітні не тільки в стилістиці, а й в сюжеті. Фактично, він об’єднав реальну біографію свого предка з давньогрецьким міфом про віщуна Лакоона та двох його синів. Згідно з міфом, Лакоон намагався врятувати Трою від хитрості греків зі знаменитим Троянським конем. Але в плани богів це не входило. Дії Лакоона в підсумку призводять до того, що бог Аполлон посилає двох змій вбити дітей віщуна, а потім і його самого.

Спритно переплітаючи античний міф з історією національно-визвольного повстання, Гоголь написав справжній героїчний епос про боротьбу, особистий вибір та мінливості долі. А епоси, як правило, про це і оповідають.