Читачеві про санскрит

Прошу Тебе, послухай неймовірний крик,
Що так луна з глибин віків у моїм серці.
Ти чуєш? То рида прадавній наш САНСКРИТ.
Він б’є у дзвін, щоб , щоб для українців не померти.

Він б’є на сполох, надвечір’я заслоня,
Щоб не заснути в наркотичній летаргії,
У кожну мить він ошуканців відганя
Від українців, щоби держать їх при надії.

Бо в тім САНСКРИТІ кожне слово, мов дитя,
Шукає материнські очі України,
Щоб не блукало в джунглях забуття,
Нехай же рідна ненька це дитя зустріне.

Колись цю мову предки нарекли САНСКРИТ,
Дали народам, як дарунок благородний.
Тож вивчи й збережи, впиши у манускрипт
І дай же Україні, як пенат Господній!

Бо в українській мові – Божий Заповіт,
Розумна Таємниця злагоди у світі.
У слові тім був Бог, коли прийшло на світ.
А знань в тій мові, наче в Божім Заповіті.

Так ось чому САНСКРИТ закрили під замок,
Щоб Україна ймення свого не впізнала,
Що українці – не народ, нічийний острівок,
Котрий сусіди хитро й підло розкрадали.

Та жоден кат ще не створив той вічний страх,
Щоб знищити життя прадавньої Вкраїни.
Вона живе і на землі, й на небесах,
І ще рятує світ від чорної руїни.