Чим ми так затуманені, люди

Чим ми так затуманені, люди,
Що не бачимо зовсім доріг?
Душі наші оголені брудом
Не пускають у світ на поріг?

Чи тяжіє над нами провина,
Що зреклися своїх вівтарів?
Про добробут лиш дбає людина
Від зорі до зорі, й до зорі…

Як відмити ті душі від бруду,
Як знайти в цьому світі себе?
Чи боятися совісті суду,
Чи чекати мани із небес?

І плюють нам в лице фарисеї,
Як з нас сходять десяті поти.
Та, невже ви, вкраїнці, пігмеї,
Що ховаєтесь, ніби кроти?

Чи забули з якого ви Роду?
Доки сльози бринітимуть в вас?
Даймо відсіч, нарешті, уроду,-
Піднімайся, народе,- вже час!