Гість з храму предків 3

Я і Небо на скитській могилі
Думи – гості мої (біль віків),
Гості горді, буремні і милі,
Ніби крила кавказьких орлів.

Йду в минуле століть: ніби бачу
Я священні купальські вогні,
І єднаюся з ними, і плачу –
Рідно, рідно на серці мені!

У Трипільських Часах на Купала
Русокосі дівчата в гаях
Вінця ніжно плели: і буяла
Рідна радість у рідних серцях.

Їхня Леля, як світ ніжна Леля –
Прародителька (Мати свята),
Їх узвар, мед, насіння, Оселя
Духа Предків – Небесні врата.

Їхній Орь – мудрий Орь, рідний Тато –
Оріянських учитель племен.
Їхня слава, обряди, їх злато
І краса самобутніх знамен!

Їхній світ – Рідний Світ і пашниця,
Писанки, щедрий дар, коляда.
Українська краса білолиця.
Совість чиста – джерельна вода.

Я і Небо на скитській могилі:
Рай душі оживає, горить!
Ви зі мною, Трипільці! Не в силі
Мені пам’ять про Вас спопелить.

Ви і Я – одна кість, одна сила,
Радість чесна, натхнення святе.
З Ваших крил поросли мої крила,
З Ваших дум моя дума росте!