Коли ти душею вільний, то усе здолаєш!

Ув’язнили Україну – в рабство затягнули.
А колись були ми вільні – про те вже й забули.
Запрягають люд у ярма, "святими" торгують
І по всій Святій Вкраїні – в’язниці мурують –
А ще й кажуть: То – від бога, то з Єрусалима!
Тут стоїть маленький хлопчик та очима блима:

– Невже Бога покарали – за що, скажіть, мамо?
Може він також не слухавсь, як і я – так само?

– Ні, синочку, мій рідненький, то нас обдурили.
Бачиш, он там височіють у степу могили –
В них лежать далекі Предки, що життя нам дали,
Всі вони – Дажбожі Внуки й віру свою мали.
Прославляли – землю й сонце і степи… й діброви
І жили собі щасливо та були здорові.
Але лихо увірвалось – кров’ю Русь залили,
То тепер стоять з хрестами повсюди могили.
На хрестах, ти бачиш бога – того, що розп’яли…
Тож тепер і в України кровоточать рани
Та рікою сльози ллються до чужого бога
І чекає люд незрячий з неба допомоги.
Але люд бідує й далі – чужинці жирують
І на горі тім, людському, рай собі будують.
Ох незрячі – українці, лихо їм та й годі –
Тож пасуть їх, мов отару, в чужім огороді…

– А ми, що й надалі будем – спини на них гнути,
Може треба Віру Предків людям повернути?..

– Молодець, ти мій синочку, розум світлий маєш –
Коли ти Душею – Вільний, то усе здолаш!..
Виростай на славу Роду й прославляй Вкраїну –
Ось тоді і Слава наша повік не загине!..

Посміхнулася матуся, за рученьку взяла
І з малим своїм Богданком в степ помандрувала…
Поклонилися могилі, підняли вдвох руки:
– Благослови, Дажбоже, нас – ми ж Твої Онуки!..

Вийшло сонечко з-за хмари – промінці послало
І в долонях, Божих Внуків – теплесенько стало.
Хай розійдеться тепло – по усіх усюдах
І прокинеться Душа в українських людях,
Щоб збагнули – хто ми є, що ми вільні люди –
Ось тоді прийде і мир й щастя у нас буде!..

Нове Запоріжжя, 21 січня 2019 року.