В повній тиші, у лісу правічній красі
Відчувається часу прискорений плин.
Босі ноги торкаються трав у росі,
Що краплинами світяться поміж стеблин...
В супокої душа не підніме очей.
Світить промінь її через вишиту свиту.
Перші дотики сонця торкнулись плечей-
Наодинці із Матір'ю серце відкрите..
-Моя Земле, дітей нерозумних пробач-
Вірять в символи смерті,й плюють на святиню...
І не чують твій стогін, не чують твій плач,
Але ж мати завжди пробачає дитину...
І цілюща вода твоя нас напува,
І годують дітей твої щедрії руки...
Розіп'ята, розкрадена, тільки - ЖИВА,
Ти і є той спаситель,що витерпів муки.
Дай прозріння, допоки ще є вороття!
Бо шукають священного у рукотворах-
У іконах і храмах немає життя!
Як життя для коріння - в хрестах і соборах.
Воно б'є джерелом у озерах й річках,
У стеблині, в прожилках пульсуючих квіту.
І із надр живильних ,в колишньому- прах
Знов отримує душу, й приходить до Світу.
Моя Земле, п'янкою красою налита!
Дай краси нам у душі, й терпіння твого,
Й справедливого гніву, аби захистити
Твоїх надр святий життєдайний вогонь!
Твої дикі ліси, твої чистії ріки!
І дідів наших прах, що покоїться тут.
Дай нам сили, святине, віднині й довіку
Боронити тебе від підступних заблуд!
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira