В цій нещодавно викопаній хаті,
Яку земля тримала досі в заперті,
Спинилась я у культовій кімнаті,
Стаю набожно при південному куті.
Обводжу зором стінку, що - до сходу,
- Округле тут, освітлене вікно.
Саме, вернувщися з небесного походу,
Блищить на ньому сонящне судно.
Вівтар ось на долівці для родини.
Хрестоnодібна .. форма кам'яна його.
На раменах цього хреста - мищини
Для приносу жертовного, також мого.
Чом відчуваю я чиюсь присутність в хаті,
Хоча ніде не бачить зір когось?
Шумлять надворі лиш дубів ряди крислаті
І копитами тупотить рогатий лось.
Упали промені з Дажбожого обличчя
Через вікно на мене, на Жертовний звід,
І заполонена передчуттям величчя
Кладу в мищину зерно і рожаний цвіт.
Чи знов мені здалось, чи справді відбулося?
Хтось обійняв мене в ту незабутню мить,
А потім ніжно гладив хтось моє волосся
На знак, либонь, що жертву цю благословить.
15. 8. 1977
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira