Заплутався сум осінній
у вербових косах:
це вже осінь
вже осінь…
Тіло арфою вигнулося
в дощі струменіло:
о холодно тілу,
холодно тілу…
Під пальцями вітру
скрапували сумні звуки:
де твої руки…
де твої руки…
Я стояла мовчуща і сива,
в вербу вростала:
літа не стало,
літа не стало…
Верба заколисала
у сни вербові:
прощай, любове,
прощай, любове…
Над головою в небо вглибали
журавлині печалі:
куди ми причалим…
куди ми причалим…
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira