Пам'ять

Кати бісилися оскаженіло,-
Здирали одіж з неї до крові.
І йшла вона мовчазно- оніміло
Вдивляючись у очі ворогів.

Затято губи шепотіли стиха:
Я цього вам ніколи не прощу,
Бо ж ви завдали мені стільки лиха,
То ж просто так я вас не відпущу.

…Звела лантух важкий вона на рам’я,
( О, Боженьку, несила вже нести!)
Невже забули? Та невже не тямлять?
Кому ж біду свою розповісти?

Як роздирали монстри розкошелі,
Старалися втоптати у багно.
Зазделегідь ховали у тунелі
Та вирвалась на волю я давно!

Така, як є- спаплюжена й обдерта
У муках руки тисну до грудей,
І за життя чіпляюся уперто
Й виходжу знову, знову до людей!

Я з вами! І мене не сплюндрувати!
Я та вкарбована незламна течія!
Мене навчилися тепер вже шанувати!
Я ПАМ’ЯТЬ вічна! І твоя й моя!
22.11.2018р.