Про предківську віру

Чарівно співав колись Віщий Боян,
Про давні, часи Рідну Віру…
Священні гаї, де Перун наш стояв..

Чому він гаї ті покинув..

Про давніх Волхвів мудреців – відунів,
і Відьм, що людей лікували…
Що відали таїни Рідних Богів,
Закони божественні знали…

Із небом й землею розмови вели,
Навчали, як жити в природі…
Писали книжки, знали тайни земні –
Їх Віщими звали в народі…

Всебічним знанням володіли вони:
Хід сонця могли зупинити,,,
Затемнення, дощ, громовицю могли
По волі своїй сотворити…

Нард наш і гордість, і силу – все мав
І мав за це Божу Довіру,
Владимир під корінь усе це зрубав,
Чужу нав”язав коли віру…

Князі християни війною пішли,
Волхвів по лісах убивали…
Нерівні бої вже на Прип”яті йшли…
Волхви перед смертю казали:

“Більш тисячі літ твій народ, князю наш,
Спокутувать буле провину…
У злиднях, в неволі до тупості аж
Пізнає він чорну годину…

Ти. князю, від страху й докорів помреш,
Народ свій чужинцям віддавши…
Брат брата вбиватиме й зрадить …та все ж
Ніколи не зникне назавжди !

За тисячу літ знов народ оживе,
Сміливих і гордих народить…
Згадає свій Рід і Коріння своє
І ПРЕДКІВСЬКУ ВІРУ відродить “!!