Гойдав прощальний день вербу плакучу
Закутану в коричневий туман.
Осінній лист — останній талісман,
Розгубленого літа біль пекучий.
В ногах модернізованої кручі
Авто невтомносірий караван.
Пульсує мить. Ось і тебе нема.
Між нами час. Між нами даль дрімуча.
Туман загус. Аж мліла голова, —
Чи ті сказав тобі тоді слова?
Чи ти хотіла їх від мене чути?
Верба кивала, мов казала: "Так".
І досі ще киває віттям гнутим
Уже в зеніт. У простір. В Зодіак.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira