Шістдесят два

Б’ють ще незамулені джерела
І відсутній о́страх висоти,
І життя нестримна каравела
Ще несе бурхливо у світи.

Обіймає почуття шалене
Руху попри все, наперекір!

І нуртують в жилах вперті гени,
Ма́нячи угору аж до зір!

За кормою миль уже немало –
Течія́ рокі́в вперед несе,
Але ще найкраще не настало:
Віриться – попéреду усе!

З досвідом поменшало ілюзій,
Всі́лася житейська каламуть –
Залишились тільки вірні друзі,
Але справжні, що не підведуть.

Дя́ка долі – врешті-решт навчила
Знати, де полова, де зерно!
…Тільки б вітер надимав вітрила
І в руках не важчало стерно!

10.08.2019