Слава Рідним Богам*

Отож, молімось Богам,

щоб мали ми чисті душі
і тіла наші,
і щоб мали ми Життя
з Праотцями нашими,
в Богах зливаючись
в єдину Правду –
так оце єсть ми,
Дажбожі Внуки!
( Велесова книга, дошка 1,7.)

З дощів назсукаю волокна вологі,
і сяєво зір променисте додам,
сріблястими росами витчу дорогу
молитвам, що з серця йдуть Рідним Богам!

Молитви, що хвилі підхоплені вітром,
молитви – пелюстки вогненних імен,
молитви, що імпульси вічного Світу,
наснажують душу до дії щодень!

Всміхається Сварга, відлунює звуком,
Сварожич хлюпоче стоарфами в світ,
і Диво дарує Дажбожим онукам
ясний і премудрий наш Бог Світовид!

Молитви несу я для Живи, для Лади
з найперших весняних струмків-джерелиць.
Піду колословом, піду водограєм
по плесах всевічних Триглава столиць!

Перуняться думи, сварожать молитву
і серце, мов човник, між Явою й Прав.
Молитва – це Дух вогнекрилий для битви,
хто душу Русі на хресті розіп’яв.

У Навський Великдень пошани і слави
корінням вслухаюся в Мову землі.
Із неї прийшли ми до Яви крізь Праву.
В небеснім вогні – все гостріші шаблі.

Вербою здіймуся від самого долу,
хай Славу вітри словославлять віки.
Волхвує, ворожить мені моя Доля,
і Велес чатує священні рядки.

Я яро молитву Великодню граю,
свічу найяснішу у Світ запалю,
до Рідних Богів потечу словограєм,
і вибухну сонячним дзвоном «Люблю!».

Симарглу вогонь розкладу і Купайлу,
у ніч Диволюбощів.
Ніч ця – свята!
З багаття душі вже у Світі світає,
збира промінь Сонце молитви нектар.

З дощів назсукаю волокна вологі
і сяєво зір променисте додам,
сріблястими росами витчу дорогу
до храму величного Рідним Богам!