Вітер хвилею стеле траву,
Стріли блискавок ріжуть імлу.
Розлягаються гуркоти грому —
Нас ПЕРУН підганяє додому.
Так було уже безліч разів,
Та по-новому бачу в імлі
Небо, зорі, і дощ, і траву,
Бо цей сон вже іде наяву.
І тепер я вже бачу свій дім —
Білий храм у краю голубім,
Там, де квіти, як зорі, ростуть,
Там, де мрії живими стають.
Там, як Сонце сіяє любов,
Світло в жилах тече, а не кров.
Це не сон, це є нове життя,
Нові двері у нове буття.
Як захочеш в ці двері пройти,
Тільки сам ти їх зможеш знайти.
Сам собі ти і є отой ключ,
Щоб відкрити себе власноруч.
Власний шлях до Богів прокладай,
Відчувай, прагни, думай і знай.
Як засяє над світом Любов,
Буде в нас материнський покров.
Ти всесильним народжений був.
ВНУК ДАЖБОГА, ти знав це і чув!
А Творцем налаштований шлях
Має людям засяять в очах!
ЗАВЖДИ ПАМ’ЯТАЙ ЗВІДКИ ТИ, ДЕ ТВОЯ ЗЕМЛЯ, ХТО ТВОЇ ПРЕДКИ,ДЕ ТВОЄ КОРІННЯ
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira