Вірш "Львівська легенда"

То не круків чорнокрилих розбурхана зграя
Спокій Священного Гаю порушила враз.

- Стійте, безумці, бо всіх вас Перун покарає! -
Гнівно глаголять волхви, та не слухає князь.
В Рідного Бога Перуна не вірить Данило,
І не в Дажбога він нині поради пита:
Русь упокорена голову низько схилила
Перед розп'яттям юдея - Ісуса Христа. 
Воїни княжі прадавнього дуба рубають, 
Капище нищать, мечем проганяють волхвів.
- Місто збудую, яке вороги не здолають, -
Шепче замріяно князь, - і назву його Львів.
- Князя, весь рід його й місто нове проклинаю
Іменем Бога Перуна навіки-віків! -
Громом небесним над Гаєм Священним лунає
Глас Божедара, одного з найстарших волхвів.
Гнів Даниїлове серце стискає в лещата,
Помсти жадобою розум його закипів.
- Батьку, не треба, Господь нас навчає прощати, -
Княжич промовив: - Не треба вбивати волхвів!
Сина послухався князь добросердного свого,
Віщого старця він кров проливати не став,
Але промовив: 
- В ім'я християнськогого Бога
Ми усередині капища ставим хреста.
Церкву збудуємо тут православному люду, 
Кожну неділю над містом лунатиме дзвін.
Віру поганську слов'яни невдовзі забудуть,
Йсусу Христу будуть бити доземний поклін.
Слово таке Божедар Даниїлові каже:
- Присуд Богів не скасує ніхто і ніде.
Гніву людського волхви не бояться, мій княже,
Через століття на рід твій прокляття впаде!
Місто твоє завоюють пихаті чужинці,
Церкву спаплюжать католицькі чорні попи.
Стануть слов'яни смиренні й покірні, як вівці,
Хрест свій нестимуть дорогою зради й ганьби.
Втративши мудрість прадавню і Дух Святовита,
Віру в Перуна, Дажбога та інших Богів,
Галицька Русь, ланцюгом чужовір'я сповита,
Хлібом та сіллю зустріне своїх ворогів...
(вірш написаний до 750-річчя першої письмової згадки про Львів, літа 7514/2006 р.хр.е.)