Пані Надії Загрудній
Рубала баба Віра корінь вишні,
Сокиру окропляючи слізьми.
Здригалось деревце –
біленьке й пишне -
Гілками тріпотіло, мов крильми.
- Пробач мені, о бідна деревинко, -
Шептала бабця. - Вишенько, прости!
Бо ти, природи сонячна кровинко,
Могла б ще довго квітнути й рости.-
Легенькі пелюстки здувало вітром.
Не крапали вже сльози, а лились…
А на столі у хаті баби Віри
Лежав, мов камінь, податковий лист.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira