Зізнаю́ся відверто, панове, що я – не поет,
Бо пишу не поезію – тільки римовану прозу,
Не народжую в душах дівочих розчулені сльози:
У катренах моїх не зустрінеш любовних тенет.
Карколомних метафор не маю й довершених рим,
З дієсловом брутально римую-таки дієслово.
У рядках моїх віршів проста й невибаглива мова,
Тож не можу хвалитися творчим доробком своїм.
Не сповідую рабської віри в Ісуса Христа
І таврую нещадно церковну брехливу «абетку»,
Бо я вірю в Кумирів орійських язичницьких предків,
Бо ця віра велична, мов Всесвіт, й, мов Всесвіт, проста!
Не складаю лихим можновладцям улесливих од,
Не пишу про кохання, ні про краєвид мальовничий,
Ні про спокій у серці – натомість до бою я кличу
За свободу і гідність повстати мій рідний народ!
В моїх творах нема філософських глибоких думок.
Не шукаю я ні самостверджень, ні марної слави.
Хоч душа і наповнена вічним стремлінням до Прави,
Залишаюся тим, хто я є – НЕ ПОЕТ, НЕ ПРОРОК.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira