Так добре, коли тиша - тільки тиша
І спить цвіркун, сховавшись за валторну.
Лиш на туманах білих вітер пише
Безмовне щось і, мабуть, неповторне.
Так добре, коли сонце день ховає,
Як мідний гріш, глибоко до кишені.
І світ, навирувавшись, затихає,
Й ніхто нікому вже не є мішенню.
Тільки в словах пробіли полину -
На дощ гірчить, чи так мені здалося.
Така розлога тиша. Не збагну:
З якого дива сивіє волосся?
Чому люстерко бреше простовіч
І що за ним, що потойбіч люстерка?
Місячне коло котиться крізь ніч,
Без тебе в ній непевно і нестерпно.
Глибока тиша надто ріже вуха,
Так, що самотність - вся в тонких окрайцях.
Мовчу до ранку, може стане духу,
Щось доброго сказати тобі вранці.
Слова, мов хліб. Їм треба на хмелю
До сходу визріти й спектися до скорини.
А я люблю. Я так тебе люблю,
Що слів замало і на половину.
Навряд, чи й вранці щось тобі напишу,
Люстерко скривиться в емоціях лишень.
Як добре, коли тиша - просто тиша.
І вже ніхто нікому не мішень.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira