– Як ти?
– Жива, але…
росія ніяк не вмре.
– Як ти?
– Ховаю маму.
Як зірка, була яскрава.
– Як ти?
– Поки не вдома.
Страшна від недому втома…
– Як ти?
– Лежу в лікарні.
Замість кави в кав’ярні.
– Як ти?
– Шукаю сина.
Зникла моя дитина.
– Як ти?
– Не маю хати.
Танком розбили кати.
– Як ти?
– В окопі, друже.
Тут небезпечно дуже.
– Як ти?
– Не можу спати.
Сина треба чекати.
– Як ти?
– Додому рветься
моє налякане серце.
– Як ти?
– В Європі. Знаєш…
Жалієшь, коли втрачаєш.
– Як ти?
– З катами поряд.
Чую російський сморід…
– Як ти?
– В авто стріляли.
З родиною бігли полями.
– Як ти?
– Боюся дуже.
В Харкові страшно, друже.
– Як ти?
– Грошей бракує.
Батько хворий, нервує…
– Як ти?
– Сиджу в Херсоні.
Посивіли швидко скроні.
– Як ти?
– Допомогаю.
Вдень. А вночі волаю.
– Як ти?
– У сина в шпиталі.
Як без ноги він далі?
– Як ти?
– Чудом вціліла.
Поряд квартира згоріла.
– Як ти?
– Син у полоні.
Сльози такі солоні…
Як ти?
Коротке питання,
в ньому – наш біль і страждання.
– Як ти?
– Всміхнусь я щиро:
Хочу країні миру!
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira