Задивилась мати в далеч синю,
Біля обрію туман розтав.
Жевріє надія стріти сина,
Та дорога за селом пуста.
Відцвітає груша серед двору,
Спориші, мов килим - хто б стоптав?
Що з тобою, сину? Може, хворий?
Все хіба розкажеш у листах…
Заросла стежина в край дитинства -
Стежка та, що бігав босоніж…
Отчий дім тобі чому чужим став?
Що за справи дому важливіш?
Та згадай - стара сумує хата,
Зажуривсь поламаний поріг,
І ніхто не вміє так чекати,
І ніхто не вміє так прощати,
Як прощають рідні матері…
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira