Зворушлива історія пісні «Ніч яка місячна»

Як мало ми знаємо про обставини створення пісень! Що надихнуло автора, які трагічні або добрі новини сколихнули його внутрішній світ і стали поштовхом до народження поетичних рядків, що їх згодом співатиме вся країна?

Поезія «Виклик» Михайла Старицького, більш відома за її першими рядками, — яскраве тому підтвердження.

Якось улітку 1860-го Михайло Старицький, залишивши навчання у Київському університеті, вирішив навідати рідне село Кліщинці на Полтавщині. На вечорницях, влаштованих місцевою молоддю, приглянулася йому, 21-річному юнакові, одна вродлива дівчина. Звали її Степанидою.

З першого погляду Михайло закохався в ту загадкову незнайомку, однак підійти та зізнатися у своїх почуттях хлопець так і не наважився. Сподівався зробити це на наступних вечорницях. Проте йшли дні, а дівчина все не приходила. Закоханому юнаку нічого не лишалося, як піти до неї додому.

До хати Степаниди, що тулилася до краю урочища Бути, Старицький прийшов, коли сонце на прощання лагідно обіймало долину своїми ніжними променями, — неймовірна заграва! Поки чекав на кохану, темно-синє небо неспішно загоралося мерехтливими зорями, немов там, нагорі, хтось бавився вогнями-ліхтариками. Цієї миті у Михайла, зачудованого навколишньою красою, народилися поетичні рядки:

Ніч яка, Господи, місячна, зоряна,
Ясно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!

Серце стислося, коли помітив, як ледь чутною ходою до нього наближалася Степанида. Яка ж вона гарна у цих сутінках, під цими зорями… ще гарніша, ніж тоді, на вечорницях! Привіталися. Дівчина ласкаво глянула в очі Михайлові та заговорила про красу природи. Коли ж хлопець насмілився відкрити таємницю своєї появи, Степанида призналася, що вже засватана.

Вражений такою несподіванкою, Старицький зліг, розбитий гарячкою. Батьки хлопця давно померли, тож доглядати його було нікому. На щастя, про хворобу Михайла дізнався його дядько-опікун, Віталій Лисенко. Він викликав у Кліщинці лікаря з Полтави і згодом забрав племінника до свого маєтку в селі Жовнине. Там юнак ще довго лікувався та оговтувався від душевної рани.

Минали роки, а мелодійна поезія, навіяна коханням до Степаниди, лишалася поза увагою композиторів. Тільки 1885 року вірші, покладені на музику, прозвучали в опері Миколи Лисенка «Утоплена» в Одесі. Першим виконавцем пісні, названої серенадою Левка, став Микола Садовський. Того ж 1885-го пісню опублікували в одеському альманасі «Нива».

Серенада Левка лунала в Києві, Харкові, чули її й стіни Нью-Йоркського театру, однак пісня й надалі лишалася невідомою загалу. Все було в ній: і ліричність, і глибина, і досконала музика, і драматургія — та не вистачало простої, що легко запам’ятовується, мелодії.

Всесвітнє визнання пісня Старицького здобула з новою мелодією. Авторами її були Андрій Волощенко та Василь Овчинніков. Вперше такий варіант пісні «Ніч яка, Господи, місячна, зоряна» опублікували 1914 року в третьому зошиті «Школи для бандури», виданої під редакцією Василя Шевченка.

Справжній вибух популярності пісні викликав вихід на екрани фільму Леоніда Бикова «В бій ідуть одні старі», де «Ніч яка місячна» лунала з вуст старшого лейтенанта Сергія Скворцова. Виконував пісню український оперний співак Микола Кондратюк.

У свій час музичну композицію переспівала Квітка Цісик. І тепер навіяна коханням і безмежною красою української природи «Ніч яка місячна» живе у переспівах сучасних артистів: Олександра Пономарьова, Олега Винника, Олександра Малініна та багатьох музичних гуртів. А ми не перестаємо дивуватися її мелодійності, ніжності та красі.