Ой морозе-морозеньку, іди до нас куті їсти. Вона зварилася пухкенька, з маком та узваром, з медом весняним, запашним. Іди, морозеньку...
Я відчиняю тобі двері і бачу, як сивий натужний дух холоду квапиться у сіни та до світлиці. Іди, морозе, кутю їсти. Ми чекаємо, вичікуємо. У нас уже й пальці терпнуть від твого тривкого сивого духу. Дух твій іде, а тебе в уявному образі нема. Отже, ти десь забарився і не поспішаєш до нашої оселі. Як не йдеш ти до світлиці, то не йди і на поля та лани, у річки та долини, до садів, ягідників та озимини.
Морозе-морозеньку!.. Устели землю білим снігом. Зігрій її своїм пухнастим кожухом. Щоб не вимерзли жито-пшениця та всяка пашниця. Щоб не примерзли дерева з кущами та заховані листочки з квітками. Щоб навесні заколосилася озимина, розцвіли сади та ягідники. Щоб нам було що їсти та пити. Як для себе, так і для добрих людей. Не йди ж, морозе, лютою віхолою ні на пташок диких, ні на пташок свійських. Ні на худобоньку, ні на зіллячко цілюще в лісах, на луках, галявинах та сіножатях. Не дозволяй скути товстою кригою річки та озера, струмки, стариці та криниці. Не допускай придухи та смерті під товстою кригою всього живого, що прагне цілющої вологи, кисню, чистого плеса. Я тобі виношу у макітрі куті для споживання, морозе-морозеньку, і ставлю під грушею. І ще ставлю мисочку куті під дубочком. Адже дуб – це наше прадавнє дерево-тотем. Ми спільного походження з ним. Як соки землі вічно живлять його могутній стовбур та коріння, так і рідний етнос живить наша земля своїми правічними чарами та не дає розгубити цілісну пам’ять на крутоярах тисячоліть. Мисочку куті ставимо і на покуті. Бо опівночі прилетять сюди душі далеких і близьких Пращурів, щоб скуштувати куті з медом, маком та узваром. Своєю принишклою присутністю поселити до Роду та родоводу мир, спокій, спадкоємну задуму. І затримати погляд віків на Дідуху – споконвічному оберегові, святості вічного сонячного збіжжя.
Ой морозе-морозеньку! Я замовляю тебе, замовляю і замов-ляю! Залиши свої терпкі градуси на полюсі. А нам посилай південні вітри, багато снігу і відлиги. Хай щоденні наші турботи та клопоти, вогонь наших гарячих душ, полум’я сердець, магма почуттів інактивують холод і наближають весну, сонце, тепло, відродження природи і душі.