Основні принципи фізичної економії

Перед неупередженою людиною, мислячим рядовим громадянином любої країни виникають простi житейськi питання:

1. чому перiодично «лихоманить» фiнансовi системи?;
2. чому iснує шахрайство в усiх галузях суспiльного життя?;
3. який механiзм чи алгоритм появи, природою непередбачених, мiльйонних статкiв чи доходiв?;
4. як змiнити економiчну систему, щоб такого не було, а розподiл вироблених товарiв вiдбувався у рамках природної нерiвностi людей?;
5. якi повиннi бути межi глобалiзацiї i державної економiчної самостiйностi кожної країни?;
6. як треба органiзувати полiтичний i державний устрiй країни, який би забезпечував сталий розвиток?;
7. яка повинна бути взаємодiя економiки, виконавчої та законодавчої влад, щоб не було «законного» пограбування трудового люду?;
8. яке майбутнє економiчної науки тощо.

На всi цi питання можна дати одне узагальнююче пояснення (вiдповiдь) – це вiдсутнiсть у економiцi кожної країни матерiальної мiри вартостi та «рiчних» грошей.

ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ. Регулярно читаючи економiчну лiтературу та переглядаючи перiодичнi журнали, я прийшов до висновку: вченi-економiсти навiть не зачiпають цих питань. Ловлять (краще сказати, змушенi ловити) якiсь невидимi для простого людського ока "економiчнi блохи", не помiчаючи, що на "економiчному тiлi" живуть "паразити", якi руйнують усе "тiло". Так у чому ж причина?

Почнемо з короткого огляду сучасної свiтової економiки. Якраз на наших очах «бiснується» чергова свiтова економiчна криза. Згадаймо гру з цiною на нафту у 2008 роцi: вiд 60 до 150, а потiм знову до 45 доларiв за бочку нафти (156 кг). Про якiсь розрахунки собiвартостi видобування 1 тони нафти немає й мови. «Сатана там править бал» – з вiдомої опери.

«Рикардо покорил Англию столь же полно, как святая инквизиция покорила Испанию. Не только его теория была принята Сити, государственными деятелями и академическим миром, но даже самый спор прекратился. Альтернативная точка зрения совершенно исчезла, и ее просто перестали обсуждать. Великая загадка эффективного спроса, за решение которой столь рьяно взялся было Мальтус, улетучилась из экономической литературы. Вы ни разу не найдете упоминания о ней во всех сочинениях Маршалла, Эджуорта и проф. Пигу – авторов, которым классическая теория обязана своим наиболее зрелым воплощением. Она могла жить лить украдкой, в подполье, на задворках у Карла Маркса, Сильвио Гезелля или майора Дугласа.

Полнота победы рикардианской теории – явление весьма любопытное и даже загадочное. Связано это с тем, что теория Рикардо во многих отношениях весьма подошла той среде, к которой она была обращена. Она приводила к заключениям, совершенно неожиданным для неподготовленного человека, что, как я полагаю, только увеличивало ее интеллектуальный престиж. Рикардианское учение, переложенное на язык практики, вело к существенным и часто неприятным выводам, что придавало ему оттенок добродетели. …

Профессиональные экономисты после Мальтуса оставались явно равнодушными к несоответствию между их теоретическими выводами и наблюдаемыми фактами. Это противоречие не могло ускользнуть от рядового человека; не случайно он стал относиться к экономистам с меньшим уважением, чем к представителям тех научных дисциплин, у которых теоретические выводы согласуются с данными опыта» – так писав Джон Кейнс про стан економiчної теорiї у його часи [1, с. 159].

Я навмисно привiв цю цитату, щоб показати сумнiви чи здивування Д. Кейнса з приводу стiйкостi так званої класичної економiчної теорiї. Гадаю, що Д. Кейнс з його iнформацiйними можливостями знав про «загадковiсть» теорiї Д. Рiкардо, але з якихось своїх «загадкових» мiркувань нам про це не говорить. На моє глибоке переконання, для правдивого висвiтлення економiчної теорiї i практики без нацiональної складової в економiчнiй науцi не обiйтися.

Звернiмось до бiографiї Д. Рiкардо [2]. Вiн родом з португальсько-єврейської сiм’ї, яка емiгрувала в Англiю з Голландiї в 1772 р. У 14 рокiв Давид почав працювати помiчником свого батька – маклера Лондонської фондової бiржi. До 30 рокiв вiн заробив свої першi мiльйони на бiржових спекуляцiях. У 1799 р. почав цiкавитися економiкою, прочитавши книгу А. Смiта «Богатство народов», i потiм повчати iнших, як органiзовувати економiку. Але у своїй головнiй працi «Начала политической экономии и налогового обложения»[3] Д. Рiкардо не розкриває механiзму (алгоритму) шахрайства на фондових бiржах, тобто не рекомендує органiзувати роботу бiрж так, щоб шахрайства там не було.

«Если бы можно было найти товар, для производства которого теперь и всегда требовалось бы то же самое количество труда, то этот товар имел бы неизменяющуюся стоимость и был бы в высшей степени полезен как стандартная мера, при помощи которой можно было бы измерить изменения стоимости других предметов. Но мы не знаем ни одного такого товара и поэтому не в состоянии установить стандартную меру стоимости. Однако ради установления правильной теории весьма полезно определить, каковы должны быть существенные свойства такой меры как для того, чтобы знать причины изменения в относительной стоимости товаров, так и для того, чтобы быть в состоянии определить степень возможного влияния этих свойств» [3, c. 1].

Тут Рикардо висловлює своє бажання мати «стандартну» мiру вартостi, але не бiльше цього. В подальших своїх працях вiн не вiдзначився пошуками такої мiри вартостi. З вершини нашого часу можна сказати, що i тодi, i зараз вирiшення цiєї проблеми стає на перешкодi iнтересiв мондiалiських iдей окремих нацiй.

«Премьер-министр Британской империи Бенджамин Дизраэли (еврей) в 1880 г. писал: «Раса – это ключ к истории… Если история так часто представляется запутанной, то это потому, что она была написана людьми, не имеющими понятия об этом принципе во всем, что он в себе заключает» [4, c. 314]

Слiд зауважити, що так звана класична економiчна теорiя минулого не подiляє всi виробленi товари на принципово рiзнi по вмiсту чи вiдсутностi бiологiчної енергiї типи – це їстiвнi i «неїстiвнi», крiм французьких фiзиократiв 18-го столiття.

Алгоритми криз у часи Д. Рiкардо ще тiльки починали розроблятися, а уже в часи Д. Кейнса вони працювали у повну силу. В останнi роки появляються книги, де так чи iнакше описуються способи органiзацiї свiтових криз [5].

У великому пiдручнику (880 с., бiблiографiя – 141 назв) «Сучаснi економiчнi теорiї» пiд редакцiєю академiка НАНУ А. А. Чухно [6] викладено основи всiляких так званих класичних економiчних теорiй, якi якось обгрунтовують i сучасну економiчну «вакханалiю». Але там немає жодної пропозицiї про нову економiчну теорiю, що грунтується на законах природи. Охоплює жах, коли уявиш, що може десятки тисяч по Українi (а по свiту це мабуть буде i мiльйони) студентiв учать, як шахраювати з приватною власнiстю (навiть не на свою користь; виключення не будемо брати до уваги). Але ж можна направити творчу енергiю тисяч молодих людей на розробку нової економiчної теорiї i на їй основi органiзовувати новий спосiб виробництва та розподiлу товарiв, враховуючи закони природи.

Наука є там, де є вимiрювання. Шахрайство буде не можливим, якщо запровадити матерiальну мiру вартостi.

Вкотре знову почалась свiтова фiнансова криза. Причин багато, а головних я видiляю двi: 1) так звана капiталiстична система господарювання породжує гонку споживання, що веде до нерацiонального використання наявних ресурсiв Землi i загрожує iснуванню земної цивiлiзацiї; 2) невiдповiднiсть кiлькостi грошей своєму матерiальному еквiваленту, який навмисно чiтко не визначений – це щось таке «необмежене».

Очевидно для «посвячених», що така система господарювання столiттями органiзовувалась так, щоб створити планетарний уряд пiд прикриттям мондiалiської iдеї. Для цього i створюються всiлякi мiжнароднi органiзацiї на зразок: ООН, ВТО, МВФ, ЮНЕСКО, Європейський союз, Римський клуб, Трехстороння комiсiя, Комiтет 300 тощо. Про органiзацiю Сполучених штатiв Європи ще на початку 20-го ст. писав В. І. Ленiн. А тепер вони уже є у виглядi Європейського союзу. Т

ому особливої уваги у нашому випадку (економiка України) заслуговує теорiя нацiональної економiки Фрiдрiха Лiста, викладеної у книзi «Нацiональна система полiтичної економiї» [7].

«Задача политики – цивилизировать варварские нации, сделать малые – великими и слабые – сильными, прежде всего обеспечить их существование и устойчивость. Задача политической (национальной) экономии заключается в экономическом воспитании наций и в подготовке их к вступлению во всемирное общество будущего» [7, c. 152].

І ще: «Если бы умственная жизнь настоящего столетия не была под самим сильным влиянием космополитизма, то несомненно, что параллельно развитию политической экономии развивалась бы прикладная часть этой науки – национальная экономия» [7, с. 261]. «Лист составил эпоху не только в научной, но и практической жизни Германии. Он положил в своем отечестве основание науки, называемой национальной экономией (в противоположность политической экономии), – науки, под этим заглавием читаемой во всех университетах» [7, с. 262].

Дискусiї мiж поборниками протекцiонiзму та свободи торгiвлi були i у 19-му столiттi, продовжуються i зараз, хоч не так iнтенсивно. Вiльну торгiвлю пiдтримують тi економiсти та фiнансовi шахраї, якi сповiдують мондiалiську iдею, що є запеклим ворогом держав-нацiй.

По словам Ф. Лiста, вiльна торгiвля можлива тiльки мiж країнами приблизно однакового рiвня розвитку промисловостi та агропромислового комплексу. Інакше, вiдбуватиметься поглинання менш розвинених країн бiльш розвиненими.

К. Маркс i його оточення рiзко виступили проти нацiональної складової у полiтичнiй економiї Ф. Лiста. Тепер нам зрозумiло, що нацiональна iдея є супротивником модiалiськiй iдеї. [8] Космополiтизм у полiтичнiй економiї фактично пропагує неоколонiалiзм.

Бiльш детально порiвняльний аналiз мiж полiтичною та фiзичною економiями викладено у [9, с. 90].

ФІЗИЧНА ЕКОНОМІЯ. А тепер про основнi принципи фiзичної економiї як альтернативи полiтичнiй економiї. «В 1982 г. Министерством здравоохранения СССР были утверждены новые нормы физиологических потребностей организма в энергии и пищевых веществ для различных групп населения СССР, разработанные Институтом питания АМН СССР. При определении потребности в энергии взрослых людей учитывались возраст, пол и характер трудовой деятельности. Согласно этим нормам, взрослое трудоспособное население в возрасте 18- 60 лет подразделяется на 5 групп в зависимости от энерготрат …

Рекомендуемые средние величины суточной потребности в энергии взрослого трудоспособного населения …в зависимости от группы интенсивности труда представлены в табл. 1

«Потребность в энергии лиц, проживающих в районах Крайнего Севера, в среднем на 10 – 15% выше, а проживающие в южных районах страны – на 5% ниже, чем тех, кто проживает в зоне умеренного климата» [10, с. 11].

Як видно з таблицi, в залежностi вiд групи, працюючим на кожну добу потрiбна компенсацiя енергозатрат. Вiдповiдно, всi iншi люди, в залежностi вiд вiку (дiти, пенсiонери, iнвалiди тощо), теж повиннi отримувати потрiбну кiлькiсть їжi i все iнше за рахунок працюючих. Цю таблицю можна брати за базу для розрахункiв енергетич- них затрат працюючих на виробництвi. У статтi Петровського В.І. «Грошi i закони природи» теж вмiщено добовi енергетичнi витрати людей [9, с. 130].

Очевидно, що у будь-якiй природознавчiй науцi (фiзика, хiмiя, геометрiї, географiї та iнших) є метрологiчна складова. Але чомусь в економiчнiй науцi вона майже вiдсутня (краще сказати, дуже спотворена). Чому таке вiдбувається?

Якщо б в економiцi була б у наявностi «тверда» мiра вартостi, то тодi багато негативних явищ лiквiдувалось би автоматично.

Перiодично в iсторiї розвитку економiчної науки виникали iдеї як упорядкувати i виробництво, i розподiл товарiв з точки зору природної справедливостi, починаючи з французьких фiзiократiв Ф. Кене [11], Ж. Тюрго [12], пiзнiше українцiв: С. Подолинського [13], В. Вернадського [14], М. Руденко [15], американцiв: Лароша Л. [16], Саттона Е. [17], але вони придушувалися певними силами.

У наш час наукове товариство iм. С. Подолинського продовжує розвивати далi iдеї фiзичної економiї.

Подальшi свої мiркування буду викладати у термiнах фiзичної економiї з урахуванням iдей Ф. Кене, Ж. Тюрго, С. Подолинського, Л. Ларуша, М. Руденка, Маргрiт Кеннедi [18].

Нас оточують механiчнi, електричнi, магнiтнi, гравiтацiйнi, бiологiчнi та iншi системи. Кожна з названих систем має свiй вид енергiї, щоб виконувати певну роботу.

Бiологiчнi системи мають свою специфiчну енергiю – просто їжу. При перетравленнi їжi вiдбувається велика кiлькiсть хiмiчних реакцiй, якi пiдтримують життя як таке. Історично їжу «виробляє» природа, а людина чи тварина тiльки допомагає її у цьому процесi

У процесi розвитку людини i суспiльства в цiлому, виник ринково-прибутковий спосiб виробництва товарiв як їстiвних, так i «неїстiвних». Вважаю, що у фiзичнiй економiї важливо мати такий подiл товарiв. Адже кожний «неїстiвний» товар обов’язково «замикається» на їстiвний, тобто пiдлягає обмiну.

Натуральний обмiн товарiв дуже складний i трудоємний. Тому з’явилися грошi як засiб спрощення обмiну. Як вiдомо, у процесi обмiну товари проявляють себе як споживчi вартостi i обмiнюються тiльки рiвнi вартостi. А чим же мiряти вартiсть, щоб такi обмiни вiдбувалися справедливо?

До нашого часу вартiсть товарiв мiряють кiлькiстю часу, затраченого працiвниками для виробництва даного товару. Але це дуже неточний спосiб i дає можливiсть шахраювати з приватною власнiстю. У кiнцевому рахунку вартiсть товару визначається кiлькiстю їжi, витраченої працiвниками у процесi його виготовлення. Отже, звiдси ми можемо мати мiру вартостi, а, значить, певну кiлькiсть їжi можна прийняти за одиницю мiри вартостi.

Враховуючи калорiйнiсть кожного виду (типу) їжi, можна все звести до калорiйностi пшеницi як найбiльш розповсюдженої зернової культури в Українi. Таким чином, за одиницю вартостi можна прийняти 1 (один) кг пшеницi. Іншими словами, за одиницю вартостi приймається кiлькiсть їжi, яка витрачається на виробництво 1 кг пшеницi. Для азiатських країн доцiльно взяти за одиницю вартостi 1 кг рису. Це подiбне введенню кормової одиницi у тваринництвi для порiвняльної оцiнки калорiйностi рiзних кормiв.

Оскiльки грошi є еквiвалентом чогось матерiального, то логiчно ввести еквiвалентнiсть – 1 гривня еквiвалентна 1 кг пшеницi. Таким способом ми жорстко «прив’язуємо» грошi як еквiвалент до матерiального носiя.

При таких умовах кiлькiсть грошей буде визначатися валовою масою їжi поточного року. Залишки їжi минулих рокiв дорiвнюватимуть залишкам грошей у державному банку.

Що це дає на практицi?

1. Появляється жорсткий зв’язок мiж кiлькiстю грошей i валовим об’ємом їжi (у межах похибок, звичайно). Фактично гривня перетворюється у «золотовалютну» грошову одиницю. У даному випадку «золотом» є пшениця як щорiчно вiдтворюваний еквiвалент гривнi. Тому шахрайство тут стає проблематичним – майже неможливим.
2. Автоматично лiквiдується iнфляцiя: просто немає причин її появи. Навпаки, виникає дефляцiя (про це нижче).
3. Не створюються умови появи мiльйонерiв. Розподiл товарiв вiдбувається у рамках природної нерiвностi людей.
4. В першу чергу працює внутрiшнiй ринок до тих пiр, доки рiвень життя по всiй Українi буде європейського рiвня i вище. доки не будуть побудованi навiть польовi та лiсовi дороги, здiйсненi польоти на Мiсяць i т.п. Це – не фантазiя: адже в Українi при «закритому» економiчному кордонi може бути постiйно надлишок бiоенергiї, яку i можна використовувати для таких грандiозних наукових i технiчних програм як космiчнi польоти.
5. Зрозумiло, що коли є надлишок їжi, то безробiття бути не може.
6. Появляються нормальнi умови вiдтворення населення, тобто збiльшується густота населення на 1 кв. км. А це, як вiдомо, є головним показником розвитку любої нацiї. (По словам Л. Ларуша, Європа починала свiй розвиток десь з 10–15 мiльйонiв чоловiк).
7. Всi економiчнi (бухгалтерськi) розрахунки будуть систематизованi i вiдображатимуть реальнi процеси в економiцi.

Далi. Панi Маргрiт Кеннедi у [18] зачiпає питання зловживання вiдсотками, але, на мiй погляд, недостатньо обгрунтовано. Це ми тепер, з вершини нашого часу, усвiдомлюємо, як можна паразитувати на «тiлi» робочого люду через грошi як еквiвалента матерiального, спiввiдношення мiж якими не дуже чiтко окресленi.

Історично дiйство з наданням грошей у кредит (позичку) пiд вiдсотки має не одну тисячу рокiв. Частково це є нормальне явище, але паразити спотворили його до абсурду, перетворивши його у засiб пограбування робочого люду.

У мене немає сумнiву, що тiльки навмисно можна зробити таку плутанину у економiчнiй науцi, щоб пiд її прикриттям робити шахрайство з приватною власнiстю, яка б поступово «перекочовувала» у руки вiдносно невеликої групи людей кожної країни.

У моєму розумiннi, поєднання умов природи та людської працi породило ринково- прибуткову систему виробництва. А штучний подiл безперервного процесу виробництва на окремi формацiї тiльки заплутує розумiння функцiонування його i вигiдно тiльки паразитам.

У нас, в Українi, пiсля 1991 р. появилась та ж сама бiда в економiцi, що i у Європi. Спекуляцiя на вiдсотках шаленна. Уся фiнансова система України перебуває у руках банкiрiв, якi особливо не пiклуються про розвиток України.

Історично склалося так, що на планетi Земля сформувався єдиний, так званий капiталiстичний, спосiб виробництва i розподiлу вироблених товарiв.

Державний капiталiзм у колишньому СРСР та iнших країнах Схiдної Європи скорiше був виключенням, нiж правилом.

Великих прикростей i непорозумiнь у економiчнiй науцi викликає термiнологiчнi означення основних (ключових) термiнiв: капiталу, грошей, приватної власностi, кредиту, iнвестицiї, додаткової та доданої вартостей, прибутку, вiдсоткiв грошових, ренти, еталону вартостi тощо.

Природа породила життя, то вона ж гарантує його iснування через приватну власнiсть, яка забезпечує хоч би мiнiмумом бiологiчної енергiї (їжi). Це стосується усiх живих iстот як рослин, так i тварин. Для людини теж потрiбно мати певну приватну власнiсть.

Отже, приватна власнiсть є категорiя природна, а не соцiальна. Для шахраїв з приватною власнiстю бажано, щоб вона була побiльше соцiальною.

Панi М. Кеннедi указує на чотири основних помилки щодо функцiй грошей, але перед цим не дала пояснення (означення) термiну грошей. Яка їх роль i мiсце у товарообмiнi мiж двома основними типами товарiв, якi принципово вiдрiзняються один вiд одного – це їстiвнi i «неїстiвнi» товари? Як вiдбувається обмiн у кожнiй групi?

У капiталiстичнiй системi прагнуть не давати чiткого визначення термiну грошей: це якийсь еквiвалент якоїсь вартостi i т.п.

Ось як визначають термiн – що таке грошi – сучаснi професори економiки, наприклад, професор економiки Гарвардського унiвеситету Манкiв Грегорi Н.:

«7-1. Що таке грошi? Для економiста грошi – це не все майно, а лише один з його видiв: грошi – це сукупнiсть активiв, якi можна використати для проведення дiлових операцiй. З деяким наближенням можна сказати, що грошi, якими володiють домогосподарства й фiрми, становлять кiлькiсть грошей в нацiональнiй економiцi» [19, c. 184].

Але якщо прийняти означення, що грошi – це еквiвалент бiологiчної енергiї, тодi iнша справа. Причому кiлькiсть грошей (у певних масштабах цiн, звичайно) визначалась би валовою масою бiологiчної енергiї поточного року. Залишок їжi минулих рокiв i вiдповiдає залишкам грошей у державному банку. Цi залишки грошей (i, вiдповiдно, їжi) є не що iнше як iнвестицiї для розвитку економiки, а, значить, розвитку нацiї.

Враховуючи сизонне виробництво їжi для наших широт, валову масу їжi необхiдно роздiлити на двi частини: 1) частина їжi, що буде використана на рiчне утримання населення України, як «компенсацiя» за витрати бiологiчної енергiї усiх працюючих, а також їх утриманцiв; 2) друга частина їжi як прирiст урожаю, яку додатково «подарувала» природа людям за їхню сумлiнну працю. Цю частину можна використовувати для розширеного вiдтворення через прирiст населення. Взагалi розподiл бiоенергiї повинен бути таким, щоб вiдбувалося вiдновлення родючостi землi. Остання не повинна виснажуватись.

Звiдки iсторично появилися «номальнi» вiдсотки? Давним давно на зорi початку хлiборобства люди запримiтили, що вiдбувається примноження насiння через урожай: посiяв один мiшок насiння, а зiбрав 10-20 мiшкiв зерна. Пiсля усiх заготiвок та сплати податкiв залишається ще певна частина урожаю (скажемо умовно 10 %). Половиною цих вiдсоткiв потрiбно подiлитися з кредитором насiння, якщо перед сiвбою було позичено насiння. Це буде i нормально, i справедливо. Але буде iнша картина, коли кредит надається не натурою, а грошима, тобто еквiвалентом. Ще потрiбно зробити одне зауваження.

Коли були грошi «трудовi», тобто предсталялися «грошовими» металами, на видобування яких витрачалась бiологiчна енергiя (їжа), то вони не втрачали свою вартiсть у часi (умовно) i появляються на ринку незалежно вiд iнших товарiв.

Інша справа, коли запроавдили «паперовi» грошi. Такi грошi уже не являються «трудовими». Їх виготовлення, кiлькiсть, розповсюдження – це прерогатива уряду. Отже, вiд «якостi» уряду, його патрiотизму залежить «здоров’я» фiнансової системи держави.

Очевидно (хто хоче бачити), що грошi є засобом обмiну їстiвних товарiв на «неїстiвнi». Тому, щоб визначити кiлькiсть грошей, необхiдних для такого обмiну (про швидкiсть обертання грошей буде сказано пiзнiше), необхiдно ввести якусь мiру (еталон) вартостi.

Взагалi термiн «вартiсть» у кiнцевому економiчному аналiзi i визначає витрати бiологiчної енегiї на виробництво якогось товару. Тому було б логiчно узяти якусь частину цiєї енергiї за одиницю мiри вартостi. Бажано, щоб таку одиницю вартостi можна було «потримати» у руках. Майже всi основнi одиницi вимiрювання на цьому принципi i введенi.

До нашого часу по всiй планетi не введено одиницi мiри вартостi подiбно кiлограму, метру, секундi, електричним одиницям тощо. І таке впровадження гальмується певними свiтовими силами навмисно. Уявiмо собi, щоб було з лiнiйними вимiрюваннями, якби метр був «гумовим» або вимiрювання часу було суб’єктивним.

Сучасне обрахування (обчислення) вартостi товарiв нагадує, що її мiряють якраз «гумовою» одиницею. Вiдсутностiь матерiальної одиницi мiри вартостi явно полегшує шахрайство з приватною власнiстю, пророджує мiльйонерiв в усiх країнах. Таке явище є неприродним i ненормальним у процесi розподiлу результатiв працi серед трудящих.

Зрозумiло, що на виробництво нової їжi витрачається їжа (як енергiя для людей та тварин) минулих рокiв плюс «неїстiвна» енергiя машин, якi використовують в свою чергу енергiю хiмiчну, теплову, електричну, ядерну та всiлякi їх комбiнацiї.

Взагалi у виробництвi «нової» їжi задiяний цiлий ланцюг виробництв. Умовно визначимо його так – вiд добування руди до їжi на столi. Сучасна назва цього ланцюга – це агропромисловий комплекс. У США в ньому зайнято до 40 % працездатного населення.

Оскiльки рахувати витрати бiологiчної енергiї дуже технiчно складно, то опосередковано її можна рахувати через затрати робочого часу. Хронометраж робочого часу якраз цим i займається давним давно.

Доречно нагадати, що «бiологiчнi» калорiї вiдрiзняються вiд «технiчних» калорiй тiльки масштабами «горiння» (хiмiчної реакцiї кисню з вуглецем чи iншими хiмiчними елементами).

Отже, можна зробити пiдсумок, що вiдсотки на кредитованi грошi, якi представляють залишки їжi минулих рокiв, будуть нараховуватись тiльки (для прикладу) 3 роки, починаючи з наступного року пiсля року отримання грошей. Їх розмiри розраховуються по пiдсумкам урожаю у кiнцi минулого фiнансового року. Таким способом (пiдходом) можна забезпечити тип зростання, на який указує п. М. Кеннедi [18, рис.1, крива 2]. Іншими словами, паразитизм на вiдсотках припиняється.

У кiнцi кожного фiнансового року державний банк звертається до громадян України з проханням здати у банк невикористанi грошi. (Усi технiчнi процедури ще потрiбно розробляти. Наприклад, «рiчнi» грошi не потрiбно кожний рiк друкувати новi (це буде дуже накладно), а можна робити голографiчне маркування минулорiчних.)

При таких умовах грошi вiдповiдатимуть своєму iсторичному термiну.

Про це говорить панi М. Кеннедi у першiй помилцi щодо функцiй грошей. Але вона зовсiм вiдкидає вiдсотки, що все-таки не вiдповiдає дiйсностi, тобто суперечить природi. У природi працює «насiнневий» мультиплiкатор (множник) мимо нашої волi чи бажання i це потрiбно враховувати: з одної зернини виросте цiлий колосок.

Іcторично введення «вiчних» вiдсоткiв та складних вiдсоткiв робили паразитуючi прошарки населення. Практично виходило так, що матерiального носiя грошей уже давно немає (використано, зiпсувався тощо), а вiдсотки нараховуються на «нову» їжу. Це i призводить до «росту» грошей по експонентi (геометричнiй прогресiї). Панi М. Кеннедi наводить, як приклад, «астрономiчнi» математичнi розрахунки такого росту [18, с. 12]

Звичайно, це є абсурд з точки зору здорового глузду, але ж вiн i зараз працює. У збереженнi такого фiнансового стану зацiкавлена правляча верхiвка свiтового капiталу i вона буде все робити, щоб нiчого не мiнялося.

Завдання полягає в тому, як таке ненормальне явище у сферi фiнансiв привести до природної норми? Звичайно, революцiї тут нi до чого. Людство уже має гiркий досвiд вiд них. Вони приносять користь тiльки шахраям з приватною власнiстю.

Маю доповнення до другої помилки, яка притаманна європейцям (та й iншим народам теж) на переконання п. М. Кеннедi.

При сучасному типi виробництва «недобросовiсний» позичальник включає у кiнцеву цiну свого товару вiдсоткову частину бiльшу, нiж це було б зумовлено розмiром (величиною) додаткової вартостi, «виробленої» природою. Оскiльки це природне явище економiсти-шахраї (допускаю, що окремi економiсти цього неусвiдомлюють) замовчують, то усi покупцi товару, який виготовляється по кредиту з вiдсотками, теж платять зайве, покриваючи частину вiдсоткiв. Тому з боку нацiонального уряду потрiбен суворий контроль за верхньою межею вiдсоткiв.

Якщо ж цього не робити, то на практицi має мiсце неявний перерозподiл грошей на користь кредитора, а, значить, у останнього появляються «нетрудовi» грошi.

Про 3-ю помилку: сучасна грошова система працює для всiх однаково [18, с. 13]. Дiйсно, на побутовому рiвнi це так i сприймається. Але капiталiстична грошова система органiзована так, що «великi» грошi становляться ще бiльшими за рахунок скорочення «малих» грошей. Вiдповiдно їм перерозподiляються i реальнi матерiальнi блага.

 «... За iронiєю долi вiдбувається вiдтiк грошей вiд тих, хто їх має менше, нiж йому потрiбно, до тих, у кого грошей бiльше, нiж їм потрiбно». Це iнша, значно хитромудрiша й ефективнiша форма експлуатацiї, нiж та, котру намагався усунути Маркс. Вiн, безумовно, мав рацiю, вказуючи на наявнiсть у сферi виробництва джерела «додаткової вартостi». Розподiл «додаткової вартостi», однак, вiдбувається найчастiше у сферi циркуляцiї грошей» [18, с. 15].

Іронiя тут нi до чого, а що навмисно фiнансова мафiя внесла плутанину у теорiю економiчних вiдносин – це так.

К. Маркс i його група вчених-економiстiв джерелом додаткової вартостi об’явили недоплату заробiтної плати робiтникам. Іншими словами можна сказати, що додаткова вартiсть – це результат шахрайства з приватною власнiстю. Хiба вони iз своєю мудрiстю (яку їм приписують) не могли усвiдомити, що грошi «ростуть» на полях, а не в цехах заводiв чи фабрик. Не буде їжi, то не буде i життя. Промисловiсть для промисловостi не потрiбна. Вона потрiбна для виробництва знарядь обробiтку грунту та переробки їстiвної сировини, а все iнше потiм. Тут щось не так. Якщо хочеш робити добро людям, то навiщо це робити якось пiдпiльно. Можна здогадуватись, що задум був iнший.

У росiйських перекладах «Капiталу» Маркса виникає плутанина у термiнах. Там фiгурує термiн «прибавочная стоимость», тобто додаткова вартiсть, хоч увесь «Капiтал» написаний про «присоединенную стоимость» – додану вартiсть. [20].

Далi. Звичайно, шахрайство з зарплатою в тi часи (i в нашi теж) мало мiсце, але не воно є визначальним у отриманнi додаткової вартостi. Адже в дiйсностi усi капiталiсти мають в середньому одну i ту ж нору прибутку або одну i ту ж рентабельнiсть. Тут принцип «хто на що гаразд» не проходить. У галузях виробництва «неїстiвних» товарiв при калькуляцiї їх цiн додається вартiсть «живої» робочої сили. Цю вартiсть ми i будемо називати доданою. А вартiсть, яка «росте» на полях пiсля компенсацiї витрат їжi милулих рокiв на виробництво нової їжi, будем називати додатковою.

Про 4-ту помилку. Так, яку країну не вiзьми, то скрiзь є iнфляцiя. Для фiнансових шахраїв iнфляцiя є ще одним джерелом доходу через неявний податок на усi грошi країни. Непатрiотичний уряд, маючи у руках друкарський станок грошей, користується ним для покриття сумнiвних витрат.

Про iнфляцiю. Оскiльки сучасний принцип формування держбюджету [21] не базується на прогнозi урожаю зернових, то, як правило, формується з дефiцитом (перевищення витрат над доходами). Тому додаткове друкування грошей для покриття дефiциту i буде одним iз джерел iнфляцiї. Тут не прослiдковується жорсткого зв’язку мiж кiлькiстю грошей i валовим об’ємом їжi, виробленої у поточному роцi. При капiталiстичному способi виробництва проблемою є визначення кiлькостi грошей, потрiбних для здiйснення нормального обмiну товарiв, вироблених у поточному фiнансовому роцi, та ще залишки товарiв минулих рокiв.

У нормальному виробництвi (без шахрайства) систематично пiдвищується продуктивнiсть працi. а, значить, цiни повиннi систематично знижуватися Це означає, що затрати бiологiчної єнергiї на виробництво 1 кг пшеницi як одиницi вимiрювання вартостi зменшуються, а, значить, порушується еквiвалентнiсть мiж гривнею та 1 кг пшеницi у бiк подорожчення гривнi. Таким чином для iнфляцiї просто немає мiсця, а уряд повинен перiодично корегувати дефляцiю грошової одиницi, щоб не порушувалась еквiвалентнiсть. Щоб такого явища не було, потрiбно мати кожний рiк новi грошi.

Якщо жорстко зв’язувати кiлькiсть грошей з валовою масою їжi, виробленої за поточний рiк (за сезон), то виникає питання про початок фiнансового року.

Очевидно, що фiнансовий рiк потрiбно починати i, вiдповiдно, закiнчувати перед збиранням нового урожаю зернових. Для нашої клiматичної зони мабуть буде найкраще його починати з 1 липня. До цього термiну споживається їжа минулих рокiв (допустимо, за останнi 3 роки).

Як бути з залишками грошей минулого фiнансового року, якi знаходяться на руках громадян, пiдриємств та усiх iнших органiзацiй? Вони повиннi бути зданi у державний банк. З 1 липня на цi грошi почнуть нараховувати вiдсотки протягом 3 рокiв.

Крiм того, за цi три роки громадяни повиннi використати свої грошi безготiвково. Інакше вони будуть лiквiдованi держбанком.

Розмiри вiдсоткiв визначаються половиною (чи й менше) додаткової вартостi того року, у якому були отриманi цi грошi. Банк може видавати кредити пiд цi ж вiдсотки з суми залишкiв грошей за 3 роки. Якщо кредит довгостроковий (хай 10-15 рокiв), то вiн може надаватися частинами щороку.

Зрозумiло, що в такому випадку кредит i буде представляти збереженi запаси їжi минулих рокiв у грошовому еквiвалентi цiєї ж їжi. Мається на увазi внутрiшнiй кредит. Надання зовнiшнього кредиту – це не що iнше, як позичити залишки їжi «сусiду» з надiєю, що вiн поверне «оновлену» їжу ще й з добавкою (вiдсотками). Це пояснення наведено для розумiння схеми обмiну товарiв через кредит. Звичайно, вiн може бути повернутий «неїстiвними» товарами або нацiональними грошима на основi певного курсу обмiну.

Якщо говорити про зовнiшнiй кредит для себе, то це буде запозичення їжi у iнших нацiй (країнах) або, вiдповiдно, «неїстiвних» товарiв.

Інвестицiя – це коли чужий господар приїхав до нас на заробiтки зi своєю їжею чи технiкою. Зрозумiло, що такi обставини, коли потрiбно брати зовнiшнi запозичення повиннi бути виключенням. Вони можуть бути зумовленi тiльки якимись стихiйними подiями (наприклад, засуха, землетрус, повiнь тощо).

Заклики наших урядовцiв щодо збiльшення iноземних iнвестицiй для України є шкiдливими. Вони призводитимуть до подальшого озорення виробництва своєї їжi, а,отже, подальшу деградацiю української нацiї.

Про дефляцiю. Вище говорилось про дефляцiю, яка закономiрно виникає при нормальному пiдвищенню продуктивностi працi. Таке явище приводить до зниження цiн на всi товари, тобто за однi i тi ж грошi можна купити бiльше товарiв. Але при цьому буде порушуватися еквiвалентнiсть мiж гровнею i 1 кг пшеницi: з року в рiк вiдбуватиметься подорожчення гривнi або, вiдповiдно, здешевлення 1 кг пшеницi, якщо не приймати нiяких органiзацiйних заходiв.

Щоб цього порушення не вiдбувалось, уряд вводить щорiчнi «новi» грошi шляхом хай маркування «старих» грошей. Якщо так робити з еквiвалентнiстю, то вона буде непорушною у кожному новому фiнансовому роцi.

Так фiнансова система забезпечить «надзвичайну» стабiльнiсть цiн та грошей. Реально вартiсть товарiв зменшується i, вiдповiдно через еквiвалентнiсть, зменшується i «вартiсть» грошей. Нагадаю, що згiдно з прийнятими нами умовами – грошей минулих рокiв у поточному фiнансовому роцi немає. Залишки грошей минулих 3 рокiв знаходяться у держбанку.

Цi грошi були дорожчi у такому порядку до поточного року М3>М2>М1>(поточний рiк). Але якщо враховувати витрати на зберiгання їстiвних товарiв (та й, вiдповiдно їм, «неїстiвних» товарiв), то на вiдповiднi вiдсотки знецiняться i «їхнi» грошi. Таким чином удається урiвняти вартiсть їжi минулих рокiв з їжею поточного року.

Як бути у такому випадку з накопичувальними фондами? Наприклад, формування пенсiйного фонду.

Очевидно, що нарахування вiдсоткiв протягом 3 рокiв, i так з кожним внеском, починаючи з поточного фiнансового року, буде нормальним явищем.

Таким чином, протягом багатьох рокiв, аж до виходу на пенсiю, на рахунку майбутнього пенсiонера буде накопичена певна сума грошей (у цифрах, звичайно). Готiвки пiд цi цифри на всю суму немає i не повинно бути. Адже маса їжi, еквiвалентна цим грошам, уже давно використана. Але роблячи регулярнi внески, майбутнiй пенсiонер вiддає частину їжi суспiльству «сьогоднi», щоб потiм «завтра» (на пенсiї) отримувати їжу назад певними порцiями. Якщо пiсля смертi пенсiонера залишиться частина пенсiйного фонду, то вона переходить до спадкоємцiв i вони можуть вибирати залишок фонду такими ж частками.

Заборона з боку уряду забирати разово усю суму фонду або переводити її на «вiльний» персональний рахунок можна пояснити тим, щоб не було зайвого збурення у фiнансовiй системi, коли будуть «раптово» вилучатися з обiгу значнi суми готiвкою. Іншими словами, як пенсiйний фонд поступово збiшувався, так поступово повинен i зменшуватися. При такiй фiнансовiй системi суттєво змiнюється функцiя накопичення (заощадження) грошей. Сума заощаджень може поповнюватися певними частками зароблених грошей тiльки у поточному фiнансовому роцi. А вiдсотки будуть нараховуватися тiльки за три минулих роки.

Таким чином, сума заощаджень буде представле на тiльки цифрами, а їх матерiальний еквiвалент буде «розпорошений» у часi (у роках). Зрозумiло, що заощадження можна брати теж частками. Автоматично з цього виникає алгоритм кредиту (допустим) для придбання (купiвлi) великого (по цiнi) товару. Виробництво «кредитних» товарiв забезпечується грошима (їжею) минулих 3 рокiв та внесками поточного фiнансового року. Тому вiдсотки за кредит визначаються вiдсотками на заощадження громадян 3 минулих рокiв, а то i менше.. А те сучасне шахрайство з вiдсотками по кредитах не влазить в нiякi природнi «ворота» i є одним iз засобiв пограбування трудящих.

Грошi i прогноз на урожайнiсть зернових (пшеницi). Звичайно, маючи таку жорстку зв’язку «1 гривня – 1 кг пшеницi», потрiбно мати потужну i ефективну державну службу прогнозу урожаю пшеницi (зернових). Вiд валового збору зернових залежить кiлькiсть грошей, якi будуть в оборотi у поточному фiнансовому роцi. Наприклад, якщо буде валовий збiр зернових (у перерахунку на пшенищю) 50 млн. тон, то уряд (у особi Нацiонального банку) надрукує 50 мiльярдiв гривень для виконання ними функцiї обмiну.

Очевидно, що в неурожайнi роки ця сума грошей буде менша. Таким чином у промисловостi (та i в цiлому но всьому господарствi) буде вимушений спад на вiдсотки недобору. Якщо з резервного фонду їжi удастся компенсувати недобiр, то все буде у щорiчнiй нормi. Інакше, уряд буде змушений звернутися до нацiї з роз’яснення про вимушену знижку заробiтної плати на певнi вiдсотки. При цьому цiни залишаються незмiннми: стало менше товарiв то повинно бути менше i грошей. Еквiвалентнiсть при цьому не порушується, але зарплати будуть коливатися.

Неважко зробити висновок, що коливання виробництва залежить вiд урожайностi зернових. На тему перiодичних спадiв та кризових явищ написано гори лiтератури з поясненням цих явищ, починаючи з реальних причин i кiнчаючи мiстикою.

Формування бюджету. Що таке бюджет країни у популярному визначеннi:

1. у нормальному (матерiальному, товарному) видi – це певна частина бiологiчної енергiї, яку вiддають громадяни (у виглядi податку, звичайно), котрi працюють у ланцюгу виробництва їжi, для утримання тих громадян та їх сiмей, котрi працюють у сферi нематерiального (нетоварного (у побутовому розумiннi)) виробництва чи їхня праця тiльки опосередковано впливає на виробництво їжi, тобто вони працюють у сферi оновлення продуктивних сил; Сюди вiдносяться: державний апарат управлiння країною, освiта, охорона здоров’я, оборона (вiйсько), правоохороннi органи тощо;
2. вiдповiдно вся маса натурального податку виражається у грошах як загального еквiваленту вартостi.

Якщо прогноз на урожайнiсть буде позитивний, тобто буде прирiст урожаю, то бюджет буде з дефiцитом. Зрозумiло, що дефiцит покриється приростом урожаю. При зворотньому явищi - бюджет буде з профiцитом. А лiквiдувати його можна або з резерву їжi, або зменшенням зарплати.

Основних податкiв передбачається два: загальнодержавний i мiсцевий.

Загальнодержавний податок платять тiльки тi працездатнi громадяни, котрi працюють у ланцюгу виробництва їжi. Вiн витрачається тiльки на загальнодержавнi потреби. Його розмiр чiтко розраховується з урахуванням урожайностi (валової кiлькостi їжi)

Мiсцевий податок стягується з громадян територiальних громад, незалежно вiд джерел їх доходiв. Вiн витрачається для утримання i розвитку iнфраструктури територiй проживання цих громадян. Розмiр податку встановлює мiсцевi, виборний i виконавчий, органи.

Про земельну реформу. Дещо з iсторiї земельних реформ. Безпосередньо у полi чи фермi працює селянин. Але щоб вiн продуктивно працював, необхiдно мати промислове виробництво знарядь працi. Іншими словами, на селянина працює ще декiлька робiтникiв. Разом вони складають ланцюг виробництва їжi, який починається (умовно) з добування руди i закiнчується їжею на столi. Це дещо нагадує подiбну органiзацiю функцiонування вiйська, де, за розрахунками вiйськових, на одного воїна працює 5–6 цивiльних, забезпечуючи його усiм необхiдним.

Очевидно, що потенцiальною енергетичною базою кожної країни є її валовий об’єм бiологiчної енергiї. Тому, з наукової точки зору, вся матерiальна та духовна дiяльнiсть людей, на яку потрiбно витрачати їжу, пiддаються розрахункам з певними похибками, звичайно. Але це в iдеалi... А практично у системi розподiлу товарiв у кожнiй країнi дiють групи-паразити, котрi спотворюють справедливий розподiл у рамках природн

ої нерiвностi людей. Навiть у колишнiх, так званих соцiалiстичних, країнах, оскiльки не працювала (вона була просто вiдсутня) система об’єктивного вiдбору кадрiв, то цей принцип порушувався. А наявнiсть державного капiталiзму тiльки ускладнював справу (зброї було по «горло», а їжi, побутових товарiв, житла – обмаль).[ 22, 23 ]

А суб’єктивний вiдбiр кадрiв у рамках компартiйної системи СРСР формував уряд з некомпетентних, амбiтних, розбещених дiячiв. Об’ективний вiдбiр кадрiв є одним з головних критерiїв процвiтання країни.

Очевидно, що земля є основним знаряддям виробництва бiоенергiї, звичайно, у поєднаннi з сонцем, водю, повiтрям тощо. Тому земля не повинна бути приватною власнiстю, що дає змогу власниковi на свiй розсуд регулювати виробництво їжi. Земля є власнiстю всього народу, який мешкає на нiй. Вона може надаватися тiльки в оренду.

Висновок. На основi викладеного можна стверджувати, що тiльки фiзична економiя може забезпечи сталий розвиток i нормальне життя суспiльства. Зрозумiло, щоб запровадити фiзичну економiю в життя, потрiбнi вiдповiднi виконавцi з державним мисленням.

* *Надрукована: Сборник научных трудов IV Международной школы – симпозиуму «Анализ, моделирование, управление, развитие экономических систем» (АМУР – 2010). Симферополь: ТНУ им. В.И. Вернадского, 2010, - 414 с..