Становлення нового світосприйняття в традиції оріїв

Той, в кому природне і людське
не перемагають одне одного,
і зветься справжньою людиною.
(Чжуан Цзи)

Колись греки говорили про слов'ян, як про таких, що не мають над собою закону, бо їм він не потрібен, закон знаходиться в них у середині.

Що означає "закон у середині" в тому давньому вислові греків?

Щоб закони організації зовнішнього перемістилися у внутрішню сферу життєдіяльності людини, вона повинна їх пізнати. Таке пізнання стає можливим тільки в разі поєднання світу зовнішнього зі світом внутрішнім, пануючим у самій людині. Для цього закони організації зовнішнього мусять мати таку саму цілісну організацію, яка притаманна світу людини, бо в протилежному випадку це буде тим самим набором законів, які пізнає розум в образно- понятійному мисленні. Тобто треба розкрити рівень організації зовнішнього, в якому ті закони виходять з одного цілого, організуючи його. Таким рівнем організації світу стає рівень тонкої, енергетичної його взаємопов'язаності, що виникає в першу мить сингулярного збудження субпростору в моделі Фрідмана. На цьому рівні не існує виділеного, ізольованого об'єкта, що має змогу переміщення в стаціонарному просторі та часі, із яким на речовинному рівні пов'язується перенос енергетичного імпульсу взаємодії речовинних мас матерії. Оскільки швидкість такого переносу впирається в кінцеву швидкість передачі імпульсу світла, то відповідна цілісність не може бути реалізована на цьому рівні через виникаючу проблему спостережного горизонту, що розділяє континуум на окремі детерміново непов'язані області.

На тонкому енергетичному рівні панує рух форми, яка у переході з одного горизонту на інший в квантово-розподіленому просторі несе з собою імпульс енергії. Але оскільки означений перенос пов'язаний зі зміною форми, то це призводить до відповідної перебудови самих метричних відносин у просторі. З цього виходить нестаціонарність простору та часу на рівні тонких взаємодій, що змінюються з передачею подієвого імпульсу. Тому швидкість передачі такого "сигналу" не має тих обмежень, які виникають на рівні корпускулярної взаємодії, згаданої вище, через нестаціонарність простору та часу, в якому швидкість втрачає свою змістовність.

Саме через це на тонкому плані існує організація світу як одного цілого, що має можливість миттєвого узгодження будь-якого збудження по всьому просторовому континууму. З чого випливає детермінована пов'язаність його подієвого поля і сама його цілісність, як така.

Яке значення має феномен цілісності світу на рівні тонкої його організації?

На цьому рівні виникає детермінована пов'язаність подієвого поля життя, що отримує через те свій вектор, свій узгоджений напрямок в єдиному полі подій. Це означає, що стохастичний характер подій на речовинному рівні може мати своє істинне прочитання на рівні тонких взаємодій цілісності. І це буде справжньою глибинною причиною їх існування та походження. Від того кожен об'єкт речовинного рівня Всесвіту отримує своє друге обличчя, пов'язане з феноменом цілісності на рівні його тонкої організації.

Яке значення вище сказане може мати для самої людини?

В її житті може панувати правда, коли вона стає відповідною істині свого народження, як події, орієнтованої в полі цілого. В момент дотику, або входження людини в ту цілісність, виникає феномен поширеного сприйняття світу, що приходить як зміна світогляду. Така зміна світогляду на сьогодні являє зону своєрідного "табу" в існуючій природно-науковій картині світу через зникнення самого феномену стаціонарної виділеної маси, яка стає залежною від позиції спостерігача, а звідси, від існуючого на даний момент розуміння матеріальності.

Включення людини в природне середовище на рівні цілісної організації в старі часи призводило до інтуїтивно-образного його сприйняття як одного взаємопов'язаного поля подій. Це був енергетичний дотик-відчуття, своєрідне інтуїтивне бачення, яке несло пряме знання про стан справ у подієвому полі цілісності тут і зараз, у цю виділену мить.

У пізніші часи, з втратою людиною такої спроможності, інтуїтивно-образне сприйняття стало одною з сторін образно-понятійного мислення, що спиралося вже виключно на багаж накопиченого досвіду. Людина сама по собі стала відокремленою від довколишнього середовища бар'єром ілюзії, бо тільки зовнішні поняття та назви стали замінниками її прямого сприйняття істинного стану речей у довкіллі. Зникло відчуття речі як знаково-образного інструментарію відповідної продуктивної сили, а від того не стало вправності в вірнім її використанні.

Як відбувався дотик людини до дійсного причинного поля подій, плинучих у довкіллі?

У стародавні часи, через нерозвиненість евристичної стелі концептуального мислення, входження в поширене сприйняття світу відбувалося через набуття ключового образу в своєрідному вибірковому психотиповому настрої. Для цього використовували антропоморфно або зооморфно змінені форми, в яких живий організм продукував відповідну життєву силу. Такий настрій набувався у спеціальному ритуальному дійстві, серцевиною якого могло бути будь-що: пісня, танок, знаково-образні форми, прочитання знаково побудованих текстів (мантр). Від того ця сфера діяльності мала цілком міфологізоване підґрунтя, задачею якого було включення через відповідний настрій (своєрідну форму архетипу на рівні тонкої організації) поширеного сприйняття світу. Так виник феномен релігії-знання в стародавньому світі.

Чому ми можемо говорити про феномен старих релігій, як про особливе знання?

Стародавні митці відкрили тотожність сил, що організують тонкий план людини з відповідною організацією світу на тонкому рівні. Звідси "наукова" спадщина тих часів несе в собі незліченні способи зберігання та передачі відповідних настроїв, що відкривали доступ до пануючих у довкіллі природних сил. Такою спадщиною, як про це говорилося раніш, стали ритуали, знаково- образні форми ремісницьких витворів, міфологізовані перекази та пісні, які у пізніші часи були записані як Веди. Виник психотип людини, що відповідає патерн-умовам місця проживання на землі. Від чого така людина отримувала свій егрегорний статус, поєднуючись з патерн-умовами ареалу проживання. Виникла відповідна цьому етнічна культура як засіб утримання людини в знайденому полі контакту з природною цілісністю. Кожен порух, кожен крок такої людини відповідав істині, бо виходив з наміру, що народжувався в цілісності, а тому безперечно їй відповідав. Така людина у своїх діях мала енергію всього континууму цілого, тому завжди мала велику життєдайну силу, була невтомною в проходженні шляху свого життя. Перед нею не стояло питання "бути чи не бути", що постало перед людиною в пізніші часи. Через що, творячи благо і добро в рамках такого світогляду, людина не могла розраховувати на відповідний відгук з боку самого життя, бо вже займалася ілюзорними справами, які вже ніяким реаліям життя не відповідали.

Як згадувалося вище, через особливості плину часу та пов'язаного з ним простору на рівні тонкої організації цілісності, події життя феноменального плану мають на ньому свій відтиск, як ланцюг безперервних перетворень на його тлі. Від чого всі події життя за довгу історію людства існують і по цей день у своєрідному запису наживо. І до цієї спадщини людства можливо доторкнутися і сьогодні. Саме такі дослідження, що отримали назву ретроспективної психометрії, і стали основою нового наукового підходу. Своєю основою таке наукове відання спирається на існування відгуку цілісного рівня на ту чи іншу подію або вчинок людини на рівні їх моделювання у відповідному просторі,, в якому всяка відповідність несе з собою позитивний енергетичний відгук, тоді як невідповідність тане в імлі мороку. Було помічено, що в тому самому модельному просторі форма внесених в нього об'єктів набувала зміненої, ключової, щодо цілісності, форми. Так був відкритий рівень, з якого людина черпала свій талант у створенні бездоганних форм у живопису, скульптурі, ремісницькій діяльності. Навчалася бездоганно точно діяти в складних питаннях політики, бізнесу та військової справи. Від чого у всі часи в історії людства існували великі політичні діячі, полководці, неперевершені митці, взагалі люди, шлях життя яких відзначався неабияким успіхом та вдачею. Знаємо тепер, через що вони володіли тим невловимим на сьогодні баченням істинного і відповідно йому бездоганно точно діяли. В новому науковому підході, через існуючу можливість постановки того бачення, виникає спроможність виховання людського таланту до будь-якої справи.

Дослідження історії формування та становлення титульного етносу України в методології нового підходу попередньо дозволяє говорити про виток українства як відповідного психотипу народженого за часів культури Трипілля-Кукутені. Сама по собі культура Трипілля формувалася на об'єднанні родинних племен: Вірішні (діти землі та неба), Слушті (відважні), Говажді (діти богів), Мерехва (зоряні діти), Нази (ті, що вклоняються місяцю, від стародавньої назви місяця - Наз), Укри (сонцепоклонники, ті, що йдуть у житті за Сонцем, від стародавньої назви Сонця - Угр). Через виснаження землі головні племінні групи зійшли зі своїх земель протягом життя декількох поколінь. Племінне угрупування Марішті пішло на захід, на сьогодні це германомовні народи, Ватарі пішли на південь, тепер це один з титульних етносів Індії. Савакхі пішли на схід, в їх числі племена Назів та Укрів. Нази пішли через малі гори Валдайської височини на північ до Уральского хребта, зайшовши за нього. Про це свідчать кільцеві кам'яні кромлехи, знайдені там. Укри пішли до північного краю Уральського хребта, і далі до Алтаю. Не витримавши довгих зим на півночі, Нази спустилися на південь повздовж Уральського хребта, а далі пішли на схід до озера Байкал, звідки повернулися назад до Каспію, де через Азовське море і узбережжя Чорного моря дійшли гирла Дніпра, повернувшись майже через півтисячоліття на свою батьківщину. Те саме здійснили й Укри. Зрозуміло, що все це потребує подальших ретельних досліджень. Саме ці дві племінні групи заклали основу того психотипу, який на сьогодні лежить в основі українського етносу. Мовні здобутки Назів, що дійшли до наших днів, і тепер знаходяться у вжитку: вечір, рвати, марево, жук, квач, морока, крик. Було в них таке прислів'я, що відкривало філософію їх життя: "Як кряк жиє, зак нрав має," - що означає: "Коли маєш волю, живеш своїм життям." Нази були ідолопоклонниками, вибудовували кільцеві кам'яні споруди-кромлехи, в яких зверталися до місяця - головного свого небесного управителя. Саме слово вечір означає віче, зібране на смерку, на кінці доби, коли сходить місяць. На протилежність Назам Укри вклонялися сонцю, звідси їх самоназва, яка походить від стародавньої назви Сонця - Угр. Знали астрологію, були поміркованими та обачливими, володіли знанням, яке отримали у спадщину ще з більш старих часів. У Велесовій книзі існує згадка про них, як про Уктріанів-брахманів. Ось їх мовні здобутки: намок (мокрий), вуз (вузький), малісті (молоко), свято (чистота), ужинок (зібране збіжжя), держак (той, хто тримається за землю), міна (обмін, торгівля), ізідрі (горщик для зберігання зерна). Їх філософія життя проглядає в таких афоризмах: "Авака муні, авака сан, овідні моше, злетні случ", що у перекладі має значення: "Хай живе місяць, хай живе сонце, нехай вічно живе земля". Або: "Сані вратна, муні шара, збрак дікшава вірья" - "Сонце світить, місяць бачить, зорі пестять зорю". Або у Назів: "Збрало крес зима пред, брем сняк відра звесна пров" - "Зима відступить, як тільки у відрі весна розтопить лід". Зрозуміло, що тут теж приведені результати попередніх досліджень, які безумовно потребують своїх подальших уточнень. Племена Назів вклонялися богам, ось деякі з них: Мерех - бог родючості, у подальшому Дажбог, Плав - бог сновидінь, у подальшому Перун, Власа - покровитель юнацтва та землі, в подальшому Велес, Мудр - верховний бог, що все знає, в подальшому Род.

Автохтонний егрегорний вихор, притаманний психотиповій відстройці людини в умовах ареалу життя на кристалічному щиті України, постав з поєднання вище названих племен Укрів та Назів та тої глибини проникнення в істинне, яке вони мали. Протягом тисячоліть він набирався сили, вбираючи в себе енергію великих мас народів, що перекочувались через Подніпров'я. На сьогодні наука мало уваги приділяє так званим малим міграціям автохтонного населення в межах земель свого ареалу життя. Тоді як саме ці, малі міграції, і лежать в основі формування корінного етносу. Так племена Назів (місяцепоклонників) та Укрів (сонцепоклонників) жили весь час окремо, але поява численних войовничих племен примусила їх об'єднатися. Поступово породичавшись, вони стали осідло жити на землях сучасної Волинської області. Через деякий час частина їх мігрувала у місцевість, де зараз місто Коростень, а потім пішли аж до Ужгорода. Звідти повернулися до Дніпра (зона Києва), через деякий час змістилися на північ (місто Чернігів). Через похолодання спустилися на південь, до Запоріжжя (район Кам'яної Могили), звідти, через засуху, вирушили до річки Сіверський Донець, що на Слобожанщині. Тим самим у своїх мандрах протягом багатьох століть орійські племена Укрів та Назів обжили майже всю територію нинішньої України. В той самий час на землі України ввійшли потужні кочові племена з півдня і сходу. Вони поєдналися в одне племінне об'єднання в районі високих могил на Слобожанщині, ввібравши в себе племена Орелі, Важди, Муні, Ворохи, Заброди, Готи і Герхи у двотисячному році до нової ери. В їх потужній масі і розчинилися Укри та Нази, з чого в районі Білої Церкви виникла нова генерація - народ русичів, які не володіли вже тими знаннями, що мали у свій час орії, через велику чисельність зайдів. Але з часом, коли після татарської навали великі міграційні процеси пішли на спад, автохтонний вихор оріїв, увібравши в себе великі маси прийдешнього люду, відродився в етносі українців. Їм у спадок дістався психотип їх пращурів, з їх вшануванням Сонця та Місяця, як батька та матері, мовні ознаки, невтомне торування шляху до пізнання правди-істини, працелюбство, а від того - велика любов до своєї землі, стійкість та велика духовна сила.

Автохтонний вихор, що бере свій початок у цілісності, за свою близьку модель має спосіб зародження циклонів над тою чи іншою ділянкою океану. Тут теж все починається з невеликої зони, що має однак дотик до відповідних глибинних шарів атмосфери. З часом, вбираючи великі атмосферні маси в свій рух, ця зона перероджується на потужний атмосферний циклон. Аналог дуже близький, якщо ще згадати книгу буття, де цілі народи поставали з одного коліна, походили від одної особи, що мала дотик до божественного, як свідчить цей стародавній запис. Сама назва землі, Україна, по цю пору утримує в собі стародавню назву Сонця, від якого Укри знайшли свій спосіб дотику до істини. Тому слово Україна у своєму стародавньому значенні - це земля, що вклоняється Сонцю, або сонячна земля.

В основу менталітету українців Уктріани-Рахмани поклали знайдену ними сакральну таємницю людини. Полягає вона в тім, що коли людина звільняється від своєї недолугості в житті, вже знаходячи шлях до істини через свій дотик до цілосності, вона піклується про очищення самої себе від наносів старих настроїв. Озирнувшись довкола, ту саму чистоту вона наводить у своєму домі. У трипільців для цієї цілі прислуговував навіть спеціальний пристрій, що отримав у дослідників цієї культури назву "бінокуляру", скріплених між собою двох горщиків без дна. Трипільці називали цей пристрій Вомріт, що у перекладі означало очищувач простору. Вомріт носили по хаті нижнім зрізом до землі та довкола неї, знімаючи енергетичні залишки минулих подій. Тобто використовували бінокуляр як своєрідний енергетичний гармонізатор. Коли через довгий термін проживання на одному місці Вомріт вже не міг надати необхідної чистоти, міста спалювали та відбудовували на новому чистому місці. Потім наводилася відповідна чистота у взаємостосунках з оточенням, де ніколи не заводилось знайомство з нечистою, лукавою та нещирою людиною. Схилялися більше до природного оточення, обираючи по можливості хутірський спосіб життя. Від всього цього постали звичаєвості: тримати чистим своє тіло та одіж, яка отримала з часом свою особливу святкову форму, відому на сьогодні як національний одяг. Звичай чепурити до чистоти храму свою домівку, що вибілювалася білою глиною, призьба та вікна наводилися синькою, а дах робився з висушеного на сонці, до стану золота, очерету. Від того і пішла назва домівки ха-та, тобто тотожна, відповідна світу. Точно так, як за Велесовою книгою: "Дажбог на струзі своєму був у Сварзі премудрій, яка синя, а струг той сяє і виглядає, як золото, вогнебогом розпалений. Його подих - це життя кожної істоти".

Сакральна таємниця всього цього дійства полягає в тому, що коли людина наводить подібну чистоту у трьох своїх "домівках", в тілі, в житлі та в оточенні, в її енергокомплексі починає панувати біла сяюча життєдайна енергія, звільнена з-під навантаження темних кармічних залежностей. Ця енергія, що є одним з аспектів Кундаліні-Шакті (витоку енергії в кібчику хребта), відповідає за регенерацію клітин людського тіла, тому до такої людини завжди приходили сила, молодість та довголіття. Тож секрет молодості, як на диво, полягає в істинності того буття, в якому живе людина. . В такій людині, що дійшла правди істини і стала з нею за одно, розпускається біло-золота квітка пружної енергії, яка повертала молодість, ставала питомим джерелом її наснаги на подальше життя. На сході в буддистів цю квітку звуть лотосом, саме їй присвячена головна мантра буддизму: "ОМ МАНІ ПАДМЕ ХУМ", яка складає славу божеству, народженому в квітці лотоса, як найпершої дорогоцінності людського життя. Та сама сакральна таємниця народження нового життя з триєдності стоїть за стародавнім символом - тризубом, що на сьогодні є гербом України. Способом досягнення означеної злитості для українця стала невтомна праця на землі, про яку Григорій Сковорода говорив як про споріднену працю, або працю трудоголіка, що вмикає в людині той потужній виток життєдайної енергії.

Науковий підхід, що дозволив дослідити вище згадане, веде своє походження від стародавнього способу пізнання світу нашими пращурами, надає можливість також дослідити той стан речей, що склався на сьогодні в сучасному соціумі.

Релігія знання стародавньої людини через перенесення людської уваги з природного оточення до способу виживання в соціумі, з розвитком технологій в останньому, трансформувалася в культову релігію. Зооморфна та антропоморфна скульптура з інструментарію введення самої людини у відповідний стан свідомості виродилася в незліченні божества. Від того постала язичницька релігія, яка вже не несла того дотику до істини. В кращому випадку людською свідомістю опановувала відповідна польова форма, що поставала за тими ідолами. Часто це були духи так званих стихій, які вже не могли нести якихось істин, захищаючи однак своїх хазяїв у житті, які були питомим джерелом енергії через жертвоприношення. Людина стала залежною від примхи стихійних польових форм життя. Знадобилося введення монотеїзму, віри в єдиного бога, що не мав ніякого образу, щоб знешкодити все те і вивести людство з тупикового напрямку розвитку. Шлях до опанування істиною спробував відновити в свій час Єшуа Машіах, прозваний Ісусом Христом. Але соціально орієнтована людина не змогла осягнути того, що він говорив і сповідував, незважаючи на всі зусилля Єшуа. Соціум переміг, природа відступила. Це призвело до трансформації його вчення на християнську релігію, де її провідник сам, не бажаючи того, зайняв центральне місце бога. Шляхи до опанування істиною, які він сповідував, були закриті образом його самого. Бо вже лише через канонізований євангелістами образ Ісуса Христа проходив шлях на той бік, де тільки і в змозі стало досягнення людиною раю істин, пануючих у світі. Так живе життя було замінено дрібною його регламентацією, що аж ніяк не могло відповідати дійсності, заглибленій у безмежжя цілісності. Земне буття стало юдоллю скорботи та гріха, в чому євангелісти, що так і не зрозуміли до кінця свого вчителя, не помилилися.

Свого спасіння від того лиха людство стало шукати в розвитку технології та природознавчих наук. Це призвело до розбудови природно- наукової картини світу та відповідної загальної культури, яка мала все те обслуговувати. Сама людина з її природними можливостями відійшла на задній план. Так склався той стан речей, що панує на сьогодні, де релігія, культура і наука обслуговують соціальну людину, яка виживає в світі за рахунок техногенного розвитку. Відгородженість людини від своїх природних початків різко звузила її світогляд, її погляд завмер на одній виділеній зовнішнім відчуттям площині світу, енергії якої стає тільки на підтримку самого фізичного існування. На пізнання істини в поширеному світогляді та оволодіння силами розгорнутого континууму енергії вже не стало. Звідси короткий термін життя, хвороби, відсутність повноти реалізації того шляху, який людина отримує від свого народження.

Українці, через своє працелюбство, волю та духовну стійкість, всього того не втратили, утримуючи зв'язок зі своєю землею, незважаючи на всі новітні ідеї, що запанували в світі в двадцятому столітті. За це прийшлося відповідати майже таким самим розп'яттям, яке прийшлося на долю Єшуа. Цей народ вистояв, бо таки утримав в полі свого світосприйняття вічні ідеї становлення та розвитку людини, що дісталися їм у спадок від їх далеких пращурів.

Релігія, що розвинулася з зовнішньої, євангельської сторони того вчення, яке приніс Ісус із Назарета, що стверджувало божественну природу самої людини, з цієї причини має глибинне езотеричне підґрунтя. Цей рівень езотеричного християнства розвинувся на терені Руси-України за часів Ярослава Мудрого, він проглядає у фресках Софії Київської, одної з стародавніх пам'яток християнства на нашій землі. Слов'яни, завжди маючи закон в середині, відтворили і відповідне православ'я, як найбільш близький варіант того знання, що приніс в світ Єшуа Машіах, який не закривав шлях людини до істини, здіймаючи в ній її божественну сторону.

Вихід людини на рівень поширеного сприйняття світу виводить її до спілкування з цілісністю, яка є дійсним витоком всіх можливих релігійних конфесій, існуючих у світі, що само по собі призводить до розуміння єдності всіх релігій світу та до зародження нової, єдиної світової релігії, в центрі якої має бути поставлена нова пробуджена людина.

Таким чином, науковий метод досліджень, ґрунтований на адресному психометричному сприйнятті-відгуку поля континуальної цілісності на події та процеси, модельовані в ньому, дозволяє отримати відповіді на ті вічні питання, які стоять перед людиною на сьогодні. Так справжня культура стає знаковим образно-понятійним полем, що утримує людину у відповідній відстройці її психотипу, коли вона сама стає інструментом осягнення істини. Звідси і з'являється закон всередині, про який свого часу говорили греки. Становлення такої культури з давніх часів утримує в собі п'ять етапів визрівання та формування етносу. Перший з них може бути названий покликом, коли людина відрікається від старого, усвідомивши вузькість рамок пізнання в існуючій науковій картині світу. Це вирішальний етап, коли руйнується старе світоглядне русло і вже стає видимим його новий обрій. Необхідність поширення світогляду на другому етапі стимулює пошук ключової форми, яка б могла сформувати відповідний стан людського світосприйняття. На третій сходинці йде входження у відповідні стани усвідомлення через ті знайдені ключові форми, якими стають ремісницькі вироби, антропоморфні та зооморфні форми, пісні та одяг, малюнки та побудова домівок. Далі відбувається засвоєння законів, що панують в цілісності, відбувається розкриття істин, що панують у ній. На п'ятій сходинці набуте знання застосовується в житті, йде розбудова відповідної етнічної культури, в полі якої людина вже повсякчасно має дотик до істинного плину подій у довкіллі. Ще раз підкреслимо, що така можливість настає, коли організація життя людини починає наближатися до рівня цілісності світу. Тому така розбудована культура у всі часи носила назву культури духу, через свій внутрішній спосіб сприйняття істини.

З огляду на вище сказане духовна культура нарешті стає предметом наукового дослідження, виходячи з-під ярма тих спекуляцій, що панують на сьогодні в цій темі. Вона не висока і не низька, просто вона або є, або її не має.

Таким чином, виживання людини в стародавні часи в диких, несприятливих умовах, породило її потяг до особливого знання, що ґрунтувалося на утриманні на рівні тонкого кінестетичного відчуття перебігу подій у довкіллі. Саме це рятувало життя, відводило лихо, давало силу та наснагу у подоланні того шляху, що випадав людині по її долі. Таке знання оберігалося в кожній домівці, голова роду був його спадкоємним носієм. Першу народжену дитину віддавали на навчання до жерця, де вона проходила відповідну школу. Особи, що володіли тим знанням, в ті часи були вельми вшанованими, займаючи чільне місце у суспільстві, яке виживало в прагненні до пізнання тої правди і тих істин, що ходили світом. Бо тільки за таких умов спорідненості людини і довколишнього світу в її житті з'являлося майбутнє.

У пізніші часи, коли зросла чисельність населення і дика природа відступила у хащі та нетрі лісів, добробут у домівках з'явився вже через налагоджене виробництво на землі. Тепер вже інше стало головною умовою виживання. Розвиток виробництва призвів до створення соціуму, в межах якого вже проходило життя людини. Правила в ньому були зовсім інші, суспільство поділилося на бідних і багатих, які не бажали втрачати набутого рівня життя в будь-який спосіб. Правда в такому соціумі стала договірною і вже аж ніяк не відповідала природному розвитку та становленню людини. Настали часи скверни, мудрість була вигнана на периферію суспільства, в ній вже не вбачалося особливої потреби. Більше того, вона стала носієм "зла", яке могло заподіяти великої шкоди суспільству, що вже жило за тою договірною правдою. Так минули тисячоліття людської історії, що були занурені у безкінечні війни та протистояння тих різних договірних "правд" та обраних за ними способів життя.

Нарешті могутній технологічний потенціал було створено, він забезпечив людину всім необхідним, ставши своєрідним "природним" харчовим промислом у суспільстві. Напруга соціальних протистоянь ослабла. Відновлення природи людиною і її взаємозв'язку з довколишнім знову стало на вимогу дня, бо з'явилася біда, за те забуття природи людина у технологічних змаганнях змушена була платити порушеннями на генетичному рівні, що ведуть до виродження самого людства. В цей же час природа вочевидь не стояла на місці, відбулися зміни в мікрофлорі та природному середовищі, екологія якого перестала відповідати будь-яким нормам, що призвело, на загал, до перевантаження імунної системи та значного скорочення віку життя людини. Серцево-судинні та онкозахворювання набули надзвичайно загрозливих розмірів. Тому ці два фактори - ослаблення соціального тиску та падіння потенціалу життєздатності - повернули погляд людства у бік езотеричного знання, бо саме в ньому зберігається стратегічний резерв виходу з цієї кризи, в якій вона опинилася.

На чому базується така впевненість?

У першу чергу надії покладаються на високий рівень інтелектуального потенціалу, завдяки якому стало можливим говорити про існування чогось неіснуючого з точки зору зовнішнього спостерігача, про відкриту можливість прямого контакту людини з природним середовищем на рівні його тонкої організації та можливості прямого впливу на хід подій у ньому. Все це стає доступними разом з підняттям рівня людського енергоресурсу, що з'являється з відповідною відстройкою людини щодо рівня цілісності в просторово-часовому континуумі. Ця особливість пов'язаності людини з тонкою патерн-організуючою основою світу, відмічена Фрітьофом Капрою у його дослідженнях, стає головним базовим положенням кібернетики у її дослідженні фізики живого на сьогодні. В світлі вище згаданого надзвичайно великий науковий інтерес являє собою будь-яка етнічна культура як інструментарій набуття людиною цілісної поєднаності з патерн-умовами ареалу життя, досягнута протягом століть.

Архетипи таких культур ще існують, вони поруч з нами, саме в них треба шукати способи усунення тих негараздів, які постали перед людством на початку третього тисячоліття.

Василь Чумаченко