20 жовтня – свято Мокоші

20 жовтня – свято Мокоші (християнство її замінило на Параскеву-П’ятницю).

Принесіть Мокоші хліб, калину, прядиво, щоб напряла вам і вашим діткам довгу нитку Життя.
Суворі заборони цього дня: не шити, не різати, не працювати з нитками, прядивом, веретеном тощо.
Згадуються  Богині: Лада, Леля, Дана, Доля, Мокоша, Мати-Слава, Жива.
Освячують квіти, які протягом року використовують у лікуванні.

Мокоша – (Макош, Мокша, Цариця води, Водяниця, Мати коша) – давньоукраїнська богиня родючості, жіночого рукоділля, мистецтва і води. Заступниця вагітних і породілей. Кожна п’ятниця в давніх українців була днем Мокоші. Ім’я Мокоші академік Б.Рибаков трактує як словосполучення МАТИ ВРОЖАЮ (МО – мати, КОШ – кошівниця для зерна). Мовознавці висловлюють думку, що її ім’я дослівно означає “Матір долі” (пор.: ст. сл. къшь, кощъ — жереб, доля, удача). Тому Мокошу можна вважати тотожною грецькій Тихе і римській Фортуні. Атрибутами цих Богинь був ріг достатку. З таким же рогом постать Мокоші зображена на статуї Збруцького Світовида.

За народними переказами, що дійшли до наших днів, первісне ім’я Мокоші – Мати Коша. В цьому – відгомін культу жінки-матері часів матріархату, коли порядкувала серед роду, серед КОША (на стійбищі, в громаді, общині і т. п.) мудра, досвідчена жінка, яку всі називали Матір’ю. Вона лікувала, приймала пологи, визначала обов’язки кожному, навчала рукоділлю, куховарінню тощо.

У давні часи вона була Богинею землеробства і родючості, жіночої життєвої сили і достатку, покровителькою полів і домашніх тварин. Оскільки від врожаю і родючості тварин переважно залежала доля давніх русів, то Мокоша вважалася і Богинею долі. За переказами, саме Мокоша пряде нитку життя, тому вона вважається ще й покровителькою пряль. Єдина представниця жіночих Божеств у пантеоні князя Володимира Мокоша пов’язана з жіночою сферою діяльності у господарстві: рукоділлям, прядінням, тканням тощо. Ще одним обов’язком Мокоші було піклування про вологу: дощ, річки, струмки.

Популярність Мокоші серед українського жіноцтва була такою великою, що її культ зберігався довгі століття після знищення язичництва, що зафіксовано в літописах (“…по украинамъ молятся богу Перуну, й Хорсу, й Мокоши”). Церква змушена була п’ятницю – день Мокоші – зробити днем Парасковії та Покрови.
Їй приносили жертви у вигляді снопів льону, вишитих рушників, пучків вовни (прядива). Оскільки Мокоша, вірогідно, була близькою до Рожаниць (Дів Життя) — покровителькою пологів, захисницею породіль, тому віра й поклоніння Мокоші найдовше існували серед жінок: навіть у XVI ст. попи зобов’язані були на сповіді запитати жінку, “чи не ходила до Мокоші”. На Новгородщині культ Мокоші зберігався аж до XIX ст.

У Києві до Мокоші на Старокиївську гору (пантеон Володимира) приходили поклонятися жриці, ворожки, знахарки. Хоча вона й була покровителькою жіноцтва, проте вшановували її всі, тому Володимир й увів Мокошу до свого пантеону.

Походження Мокоші дуже давнє: як і більшість жіночих Богинь, вона була відома ще за трипільської доби. МАТИ КОША була шанованою богинею у сарматів. В образі Мокоші бачимо відгомін стародавнього культу Великої Богині-Матері. її зображення, значною мірою стилізовані, дійшли до нас переважно на рушниках: Богиня стоїть під відкритим куполом святилища з піднятими вгору руками (поза Оранти), на голові має “рогату” шапку. Обабіч Мокоші — два вершники на конях. На деяких вишивках під кіньми зображені свастики (прадавні символи щастя), іноді головний убір Богині нагадує квітучий кущ. Статуетки скіфських Богинь (VII ст. до н. ч.) нагадують позу Мокоші та Оранти з піднятими вгору руками, як під час моління. Вірогідно, що і в Київській Софії ранні християни бачили свою правічну Богиню з піднесеними до неба руками. А відтак, Мокоша походить ще від давнішого культу води — Богині Дани. Християни не могли забути свою давню Богиню, тому що досить довго вшановували її в образі “святої Параскеви” (П’ятниці).