Бог Весняного Сонця розквіту природи, родючості, пристрасті. Корінь слова Яр- означає ярий, нестримний, збуджений, сильний, завзятий, пристрасний, гнівний. В давні часи чоловіча пристрасть порівнювалась з мужністю, войовничістю й силою. Тому Божества родючості часто зображалися з мечем. У балтійських слов’ян Ярилу тотожний Яровит (дослівно ярий витязь, войовничий дух), храм якого існував у Волегасті до ХІІ ст. Тут на стіні висів священний щит мистецької роботи, покритий позолотою, який виносили тільки в час війни, чи найбільших урочистостей. Це була священна реліквія. Герборт писав, що Яровит “по латині називаємий Марсом”.
Зберігся запис промови жерця храму Яровита, яку він виголосив у лісі від імені самого Бога: “Я – Бог твій, я той, хто вдягає поля муравою, а ліси листям; в моїй волі плоди нив і дерев, приплод черед і все, що служить на користь людині – все це даю тим, хто шанує мене, і відбираю в тих, хто нехтує мною”. Ярило – Божество, близьке за своєю сутністю до Купайла, тільки діє навесні. Бог любові й пристрасті, весняного розквіту природи, Ярило вважається символом родючості, чоловічої запліднюючої сили.
Перші свята Ярила відзначають навесні, коли він пробуджується. У білорусів навесні “водили Ярила” – гарного парубка, прикрашеного вінком, вбраного в світлі, урочисті шати. У греків ідентичними Ярилу були Вакх та Діоніс. А в Україні ще на початку ХХ ст. влітку робили символічний похорон Ярила, відомий ще під назвою “похорон Кострубонька”: жінки з жартами ховали опудало Ярила (Коструба, Костроми), який уже все запліднив і завмирає на зиму, щоб навесні знову пробудитися. Такий обряд означає завмирання сонячної сили, бо після Купайла “Сонце на зиму повертає”.
Певних згадок про кумири Ярила немає: відомо, що молодиці щороку виготовляли його опудала, причому особливу увагу приділяли дітородним органам. Лише з давніх переказів, записаних мандрівниками, дізнаємося, що кумир Ярила стояв біля м. Костроми (назва співзвучна з Кострубою).
Свято Ярила близьке до купальського ще й тому, що під час його святкування парубки викрадали собі дівчат. Отже, Ярило і Кострубонько уособлювали торжество життя над смертю. Це Боги, які завмирають на зиму і пробуджуються (воскресають) навесні. Велесова Книга згадує Ярила під ім'ям Ярбога: “...славословити [маємо]... Ярбогу, який править весняним цвітінням і Русаліями, Водничами, і Лісичами і Домовичами” (дошка 38-А).
Наш народ дуже шанував Ярила, а тим, хто народився під час його свят, надавали імена: Яр, Ярець, Яробор, Ярогнів, Яролик, Яромил, Яромир, Ярополк, Яросвіт, Ярослав та ін.
Ярильський хліб 23 квітня за язичницьким календарем присвячується легендарному Батькові Ору (або Яру, Ярилу). Йому приносять жертви у вигляді білого баранця, пізніше замінені хлібними виробами у формі ріжків, бубликів, пряників-баранчиків тощо. За нашою вірою, Ор відкриває небо й зелені трави. До схід сонця люди умиваються цілющою росою, приносять дари Богам на полі, де відбувається спільна Братчина односельців, чи громади Рідновірів.
З цього дня починають обідати в полі. Подекуди ще побутує звичай обходити в цей день поля з короваєм і порівнювати висоту жита з висотою короваю. Якщо коровай не видно в житі, буде добрий врожай.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira