30 листопада — Калита

Свято парубочої долі. Цього дня молодих хлопців посвячують у дорослих парубків і приймають до парубочої громади.  Парубки вибирають пару.

 Одне з найбільш шанованих молодіжних свят- Калита.Святкується воно  увечері,  30 листопада. Значно пізніший християнський клон-Андрія.

Християнська церква в більшості випадків вороже ставилась до молодіжних веселощів на Андрія, адже свято проходило в різдвяний піст, а в піст, як відомо, за християнськими законами заборонялося веселитися, най­мати музики, танцювати. Проте люди старшого покоління і досі згадують день Андрія, або Калиту, як найвеселіше свя­то їх молодості.

В Калиті яскраво простежуються дві  сюжетні лінії, перша пов’яза­на з культом Сонця, друга — із шлюбною магією. Це свято припадає на найбільш темний період року, коли як кажуть, день до обіду. При допомозі магічних ритуалів люди намагалися допомогти Сонцю розгорітися. Найтісніше пов’язаний з культом Сонця вогонь, в тому числі домашнє вогнище, тому на Калиту так широко використову­вались атрибути печі та знаряддя праці, якими господиня поралася коло вогню — кочерга, хлібна лопата, рогачі, горня, сажа. Обрядовий хліб — калита також нагадує сонце, він обов’язково круглий, як сонце, в середині з діркою, до того ж вимазаний медом. Золотий мед, принесений бджолами (божими мухами)  також символізував сонце і  широко вико­ристовувався в цей день. Ним намащува­ли калиту, іноді жартуючи, хлопці вмочали пальці в мед і мазали дівчатам вуста, щоб солодкі були. З меду готува­ли і напої на калиту. Варто відмітити, що горілку на молодіжних вечорницях, як правило, не вживали. Неодруже­на молодь знову задумується над своїм майбутнім, адже через місяць, після Водохрещі почнуться зимові весілля. Тому ряд магічних ритуалів та гадань направлені на те, щоб причарувати судженого, або дізнатися, чи відбудеться весілля цієї зими, а чи доведеться колодку тягти.

Більшість продуктів на вечорниці приносили парубки, це була парубоча  складка, проте дівчата теж брали в ній участь. Кожна дівчина приносила  муку і брала участь у приготуванні калити.  Крім калити, дівчата випікали бала­бушки для гадання. Воду на балабушки потрібно було нести з кринички чи ополонки в роті. Не кожній дівчині це вдавалося з першого разу. Хлопці пере­стрівали дівчат, про щось запитували, смішили, дівчата, заливаючись сміхом, розбризкували всю воду. Декому по 5-6 разів доводилось бігати до ополонки.

Страви в цей день були пісні: різноманітні каші, капусняки, горох, голубці, гриби, риба, а надто варенички, з чим їх тільки не готували з капустою і картоплею, з смаженою цибулею і квасолею, вишнями, а також спеціально позначені для хлопців з сіллю, перцем, мукою, попелом або клоччям.

За допомогою червоного дівочого пояса, або стрічки, калиту підвішували до сволока, перепускаючи пояс через гак для дитячої колиски. Калита  підіймалася  вгору :

«У небо, наша калита, у небо, А ти, сонечко, підіймись Та нас подивись. Ми калиту чіпляємо. На місяць поглядаємо, Свою долю-радість закликаємо…»

За вільний кінець стрічки калиту притримує пан Калитинський, дотепний парубок або й дівчина, котрі вміють розсмішити громаду. Поруч стоїть пи­сарчук із горням з розведеною олією або водою сажею в одній руці і гарненьким квачем в другій. Під калитою або поруч на долівці навхрест покладені коцюба і рогачі. Парубки повинні по черзі «ви­танцювати»  коцюбу  —  затанцювати швидкий танок, перестрибуючи через коцюбу і рогачі таким чином, щоб не зачепити їх. Парубок, який вправився з цим завданням, брав коцюбу, сідав на неї верхом, як на коня, підстрибуючи під’їжджав до калити. При цьому між паном Калитинським і паном Коцю­бинським (так величали парубка на коцюбі верхи) відбувалася розмова:

— Добрий вечір, пане Калитинсь­кий!

— Здоров будь, пане Коцюбинсь­кий!

— Чого пожалував?

— Калиту кусати.

— А я буду по зубах писати!

— А я вкушу!

— А я впишу!

— Ой чи впишеш, чи ні,

– Я на білому коні

Відповіді пана Коцюбинського на запитання Калитинського могли бути інші, наприклад: «Їду, їду на коні, в червоно­му жупані, до вашої хати калиту кусати».

Відкусити шматочок калити міг лише той парубок, який, незважаючи на жарти та дотепи молоді, не засміється. Як тільки пан Калитинський помічав посмішку на вустах пана Коцюбинсько­го, смикав за пояс, калита підстрибувала вгору, а писарчук від вуха до вуха розмальовував обличчя невдахи сажею.

Парубків, яким вдалося скуштувати калиту величали , на голову їм дівчата одягали вінки з барвінку, прикрашені колосками жита, пшениці, пучечками калини і цілували в уста. Іноді дівчата теж пробували кусати калиту, але вони, як правило, їздили на рогачах. На закінчення гри калиту знімали і ділили між учасниками ве­чорниць, як пише  О.Воропай «… дівчатам калита роздається задурно, а хлопці платять гріш дівкам на стрічки за те, що калиту місили». Поясом, на якому висіла калита, намагались зв’язати парубка і дівчину, закоханих один в одного, щоб швидше одружилися.

Найбільше місця на  вечорницях відведено гаданням, чого тільки не придумують дівчата і па­рубки, щоб дізнатися про майбутню долю.  Гадання відбуваються як в середо­вищі самих лише дівчат, поки хлопці ще не прийшли, так і після вечері, коли дівчата гадають, а парубки спостерігають та тлумачать гадання. В колективних, змішаних гаданнях на перше місце виступають вже не магічні, а ігрові моменти. Гадань, ворожінь відомо дуже багато, вони дещо відрізня­ються в різних районах та селах. Приведемо описи найпоширеніших на Поділлі.

Як було вже сказано, крім калити, в цей вечір дівчата обов’язково випікають балабушки, кожна позначає свою. Коло дверей ставили низенький ослінчик, застеляли його чистим рушничком і викладали кожна свою балабушку. Вводили  собаку,  перев’язували його як старосту на весіллі, навхрест со­лом’яними перевеслами і дивились, яку першу балабушку з’їсть, та перша заміж піде, яку не зачепить — та сидітиме в дівках, а яку надкусить і залишить, ту парубок покине, якщо візьме балабушку в зуби і далеко занесе, то і доля закине дівчину в далекі краї.   До собаки іноді промовляли: “Передні балабушки – це пари, а задні за ними дружки і бояри! Песику, хапай”.

Передбачити долю могли і півні, дівчата вносили їх з сідала до хати і пускали на долівку, де були заздалегідь  підготовлені купка зерна, мисочка з во­дою і дзеркало. Якщо півень перш за все стане клювати зерно — дівчина вийде заміж за гарного господаря, буде жити в достатку; почне пити воду — за п’яницю піде; стане дивитися у дзеркало — чоловік буде ледащо, вертітиметься перед дзеркалом і на чужих молодиць поглядатиме, а якщо, борони, боже, щось наробить на підлозі — то дівчина покриткою буде, як кажуть в народі, «в пелені принесе».

Передбачали долю і при допомозі воску, розплавляли його над свічкою, виливали в тарілку з холодною водою і дивилися, що ж там вийде: обручка — заміж піде, квіточка — буде дружкою на весіллі, гребінець — ще довго розчісува­тиме дівочі коси. По воскових фігурках, що спливали на воді, відгадували і професію судженого.

Знімали дівчата по одному чобітку чи черевику і вимірювали від стола до порога, чий перший чобіт на поріг стане, та перша заміж піде. Іноді чоботи перекидали через хату або ворота і дивилися, куди носком впаде — туди і заміж піде. Хлопці часто в засідці чекали миті, коли чоботи почнуть падати, а потім брали собі, який кому до вподоби та й дрочилися з дівчатами, на одній нозі далеко не пострибаєш, от і доводилось обіцяти викуп: макітру вареників, танок, поцілу­нок, після чого парубки повертали чобо­ти, а подекуди власноруч взували дівчат.

Після веселощів і танців в хаті молодь продовжувала свої вечорниці на вулиці. Тут були і гадання, і жарти, і навіть збитки. Дівчата рахували кілки на плоті: “ вдівець, молодець …”, – і по останньому кілку визначали, за кого заміж підуть, до того ж, якщо кілок буде з корою, суджений буде багатий, без кори — за бідного піде, деякі уявлення можна було отримати і про його зовнішність: рівненький кіл символізував стрункого статного козака, кривий — навпаки.

Бігали до сусідів під вікна підслухо­вувати про що в хаті говорять. Почує дівчина, як мати втихомирює дитинку:  «Сядь, посидь», затривожиться — сидіти до наступної осені в дівчатах, слова «йди», «піди» — віщують, що заміж піде, «дай», «подай» — рушники подаватиме.

На Поділлі дівчата не лише слухали під вікнами, а й зверталися до господарів із запитаннями, наприклад: «Тітко Горпино, де Ваші ключі?», на що господиня відповідала: «Мої ключі на полиці, щоб ви всі до року були молодиці», або ж «Бабо Соломіє, де Ваші кури?» — «Мої кури у вівсі, щоб ви повіддавалися всі». За таку відповідь дівчата щиро дякували. «А моя мама не знали, — розповідала Боброва Ганна Василівна з села Оль­гопіль Чечельницького району, та й ска­зали; «На подра кури сіли», на що у відповідь почули: «Щоб ви каменем сіли». Розгнівані дівчата могли ще й не те виробити — двері прив’язати або пеньком підперти, хвіртку зняти, кота в комин кинути.

Проте на такі пустощі більше були здатні хлопці, особливо діставалося тим господарям, котрі не пускали на гулянку своїх дочок. Пустуючи, парубки по­любляли також міняти ворота закоха­ним. Отож вранці батькам доводилось розпитувати сина чи дочку, на якому кутку села шукати свої ворота, брати пляшку та йти ближче знайомитися з майбутніми сватами.

Полюбляли парубки в ніч на Калиту посипати попелом доріжки до коханок, по яких ходять «наліво» одружені чоловіки.

Дівчата ж були більше заклопотані гаданням. Деякі магічні дії вони вико­нували вдома на самоті, щоб ніхто не бачив. Так, наприклад, ще на  свято Долі(24 листопада), дівчата зашивали в спідниці конопляні зернята і носили їх при собі до Калити, а ввечері в день свята, схо­вавшись від сторонніх очей, в саду чи на городі, «сіяли коноплі» і тричі обходи­ли грядку, торкаючись спідницею землі і промовляючи:

Конопельки сію, Спідницею волочу, бо дуже заміж хочу.

Перед тим як лягати спати, дівчата умивалися і не втиралися, а клали рушник під подушку, вірили, що в такий спосіб можна побачити судженого уві сні. Під ліжко клали миску з водою і двома прутиками (місточком), щоб приснилося, як суджений переводить через місток.

Символи свята: Калита.

Звичаї:  молодіжні вечорниці (парубоча складка); дівочі гадання; витанцьовування коцюби,  кусання калити.

Обрядові страви : калита; вареники.